Поряд з державою та іншими елементами політичної системи важливу роль у політичній організації сучасного демократичного суспільства відіграють політичні партії, а також неполітичні об’єднання громадян – громадські організації та рухи. Знання про їх місце, завдання, функції у державі є необхідними для вчителя. Молода людина, яка навчається в школі, потребує допомоги у формуванні правильного розуміння принципів діяльності політичних партії, ролі і функцій громадських організацій, тож допомога вчителя у цьомі питанні є дуже важливою.
ПОЛІТИЧНА ПАРТІЯ – (лат. partis – частина) добровільне та організаційно оформлене об’єднання громадян, яке виражає інтереси частини суспільства і прагне до їх задоволення шляхом здобуття, утримання і використання державної влади.
СУТНІСТЬ ПОЛІТИЧНОЇ ПАРТІЇ
ФУНКЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ ПАРТІЇ – політична партія є специфічним інститутом політичної системи, а тому її функції носять тільки політичний характер.
До основних з них слід віднести:
– виявлення, формулювання, обґрунтування і захист інтересів відповідних верств та груп:
– розробка ідеології, політичних доктрин і програм;
– формування та добір кадрів для партії, державних структур та різних громадянських організацій:
– політична соціалізація – передача традицій від одного покоління іншому;
– соціальна інтеграція – узгодження соціальних інтересів через взаємодію політичних партій;
– формування громадської думки;
– політичне рекрутування, тобто залучення на бік партії якомога ширших верств населення як її членів, прихильників і виборців;
СТРУКТУРА ПОЛІТИЧНОЇ ПАРТІЇ – у структурно-функціональному плані партія представляє собою систему наступних елементів (базових характеристик):
Ліві, центристські і праві партії. Такий поділ був започаткований у часи Великої французької революції XVIII ст., коли в залі засідань Національної асамблеї – парламенту Франції – праворуч від головуючого розташовувалися консерватори (прихильники монархії), ліворуч – радикали, які обстоювали ідеї загальної рівності, а помірковані займали місця в центрі зали – посередині між консерваторами і радикалами. Відтоді правими стали називати прихильників збереження існуючого ладу, а лівими – прихильників радикальних змін. Соціальною базою лівих партій (комуністичних, соціалістичних, соціал-демократичних) є здебільшого наймані працівники, правих (ліберальних, консервативних, націоналістичних, фашистських тощо) – власники. Такий поділ відносний. Основні цінності та орієнтації правих і лівих, особливо в останні десятиліття, часто перетинаються.
