IV Універсал Центральної Ради та його історичне значення
|
Кризовий період розвитку українського національного руху та зміна поглядів ЦР. В кінці грудня почався загальний наступ радянських військ проти УНР. Більшовицького удару один за одним зазнали крупні промислові центри України: Катеринослав, Олександрівськ, Полтава, Харків, Одеса. Чотирма фронтами російсько-більшовицькі війська наступали на Київ (з півночі, північного сходу, від Чорного моря, від Полісся). Цей наступ був добре завуальований: він ішов під егідою більшовицької «Харківської Республіки», зовні це виглядало так, ніби українці б'ються поміж собою. Українські селянські маси не були виховані в національному дусі, тим паче попадали під широкий пропагандистський вплив більшовиків про поділ землі, тому були нейтральними, або навіть допомагали російській армії, не розуміючи, що самі готовлять собі нову неволю. ЦР, як відомо, регулярного війська не мала, бо всяке військо вважала «знаряддям пануючого класу над працюючим народом», тому її військові сили, нашвидкоруч створювані під час більшовицького наступу, хоча чисельно не були набагато меншими від російських, але були розкидані по всій Україні, неорганізовані проти нової червоної гвардії, створеної з росіян, латишів, мадьярів тощо. Для все більшого кола українських політиків ставало зрозумілим, що перебудувати Росію на федеративних засадах не вдасться, що прагнення до автономії в складі Росії не виправдало себе. Зростало прагнення до повного розриву з російським центром. До цього підштовхували і зовнішні обставини, пов'язані з прийняттям Брестського миру. Становище української делегації в Бресті, де відбувалися мирні переговори, ускладнювалося тим, що III-й Універсал (листопад 1917 р.) проголосив УНР, але в федерації з Росією. Тепер, у Бресті, Лев Бронштейн-Троцький та представники деяких європейських держав посилалися на те, що підписувати її може лише суверенна, незалежна ні від кого держава. Тоді ЦР вирішила прискорити проголошення самостійності України. 11 січня Мала Рада ЦР прийняла 4-й Універсал, який на другий день в будинку Педагогічного музею на відкритому засіданні проголосив М. Грушевський. Перш ніж зачитати текст Універсалу, Грушевський у короткому виступі наголосив на двох мотивах прийняття рішення: «дати нашому правительству змогу довести справу миру до кінця і захистити від усяких замахів нашу країну». Зміст IV Універсалу: 1) проголошувалася незалежність, суверенність УНР; 2) стверджувалося, що Україна хоче жити в мирі з усіма сусідами, але жоден з них не має права втручатися в її внутрішні справи; 3) урядові доручалося довести до кінця переговори з Центральними державами, укласти з ними мир; демобілізувати армію, яка по укладенню миру буде замінена міліцією; 4) всю землю роздати селянам без викупу на початку весняних робіт; 5) націоналізувати ліси, води і підземні багатства краю; 6) проголошувалося, що держава бере під свій контроль усі банки; 7) ставилося завдання найближчим часом скликати Українські Установчі Збори, що схвалять Конституцію УНР. Зразу після прийняття IV Універсалу Генеральний Секретаріат було перейменовано на Раду Народних Міністрів, головою якої обрано В. Винниченка. Історичне значення IV Універсалу полягає в тому, що він, проголосивши незалежною суверенною державою УНР, завершив процес складного, суперечливого розвитку українського національно-визвольного руху, який врешті-решт з великим запізненням відкинув ідеї автономії і федералізму. Прийняття Універсалу означало остаточний розрив з імперським центром. Але, на жаль, цей кульмінаційний момент в історії державотворення України було досягнуто не на хвилі піднесення українського національно-визвольного руху, а в один з найкризовіших періодів його історії часів громадянської війни. IV Універсал прийнято на засіданні Малої Ради, яке розпочалося 9(22).1.1918. Універсал проголошував самостійність і незалежність УНР як вільної суверенної держави українського народу і заявив про її прагнення до мирного співіснування з сусідніми народами. Підтвердив повноваження влади УЦР до моменту скликання Українських установчих зборів. Перетворив Генеральний Секретаріат у Раду народних міністрів та доручив їй продовжувати переговори з Центральними державами і укласти мирний договір. Закликав уряд та громадян УНР дати відсіч більшовикам. Оголосив про цілковитий розпуск постійної армії та організації замість неї народної міліції. Призначив перевибори місцевих органів влади. Встановив термін передачі соціалізованої землі - до початку весняних робіт. Зобов'язав РНМ негайно приступити до відновлення промисловості, з переведенням її на виробництво мирної продукції. Оголосив про державний контроль над банками, найважливішими галузями торгівлі, експортом-імпортом та ціноутворенням, з встановленням монополії на найбільш прибуткову продукцію. Підтвердив усі демократичні свободи, оголошені в III Універсалі, підкресливши право всіх націй УНР на національно-персональну автономію. Питання про федеративний зв'язок з республіками колишньої Російської держави залишав на розгляд Українських Установчих Зборів. Універсал був офіційно проголошений в останній редакції на засіданні Малої Ради вночі 12(25).1.1918. Опублікований українською, російською, польською і єврейською мовами в газетах та афішах. Положення IV У не були повністю зреалізовані внаслідок повалення влади УЦР і встановлення в Україні режиму гетьмана П.Скоропадського (29.4.1918). Після антигетьманського повстання в листопаді-грудні 1918, наслідком якого стало відновлення УНР, Директорія УНР замість Універсалів практикувала оголошення Декларацій. Тексти Універсалів, подані у працях В.Винниченка, Д.Дорошенка, Іс.Мазепи, П.Христюка, К.Костіва та в ряді ін. видань, е вільно відредаговані й не завжди відповідають оригіналу. |
Брест-Лито́вський ми́рний договір — мирна угода між Українською Народною Республікою з одного боку та Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією з другого, підписаний 27 січня (9 лютого) 1918 року у Бересті (Бресті, Брест-Литовську); перший мирний договір у Першій світовій війні 1914-1918 років. Став наслідком одного з етапів переговорів у Брест-Литовську, загальним підсумком яких був вихід Росії з Першої світової війни.
Причини підписання
- загроза для України з боку більшовиків
- спроба УЦР порозумітися з Антантою
Умови договору
- УНР виходила з Першої світової війни
- УНР було визнано незалежною, рівноправною державою
- Холмщина та Підляшшя входили до складу України
- Німеччина і Австро-Угорщина зобов'язувались допомогти УЦР звільнити територію України від більшовиків
- УНР зобов'язалась постачати в Німеччину та Австро-Угорщину їжу, що була потрібна для населення
Наслідки
Докладніше: Гетьманат
Мирний договір проголошував припинення війни між австро-німецьким блоком та УНР, встановлювалися кордони1914 року. Пункт третій договору передбачав звільнення окупованих територій відразу ж після ратифікації мирного договору. Сторони взаємно відмовлялися відсилати контрибуції. У сьомому пункті договору врегульовувалися економічні відносини між обома сторонами. До 31 липня 1918 року вони зобов’язувалися укласти торговельний договір про взаємне постачання надлишків промислової продукції. Загалом, якщо зіставити становищеЦентральної Ради і умови договору, укладеного нею, то вони були вигідними. Свідченням цього було і те, що урядРадянської України висловив готовність також підписати його. Договір мав таємний протокол. Скориставшись важким становищем Австро-Угорщини і її суперечностями з Німеччиною щодо польського питання, делегація Центральної Ради домоглася включення до території УНР Холмщини і Підляшшя, де проживало українське населення. Таємним протоколом передбачалося приєднання української частини Східної Галичини до Буковини і створення так званого Коронного краю, який мав би автономію у складі Австро-Угорщини.
Австро-угорські війська входять до Кам'янець-Подільського після підписання Берестейського договору
Договір від 9 лютого 1918 року врятував Україну від поглинення більшовицькою Росією. 1 березнярадянські війська змушені були залишити столицю України. Через тиждень до міста прибув урядЦентральної Ради. Більшовицьку владу було повалено.
Центральна Рада готувалася до скликання Установчих зборів, які мали підтвердити її реформи, зокрема й соціалізацію землі. Австро-німецькі війська почали втручатися у внутрішні справи України. Головнокомандуючий німецькими військами в Україні Ейхорн попередив селян, щоб вони не перешкоджали поміщикам у засіві ланів. Це викликало гостру реакцію не лише селян, а й Центральної Ради. Конфлікт не дістав розвитку, але окупаційні власті остаточно дійшли думки здійснити державний переворот, який мав очолити колишній царський генерал Павло Скоропадський.
29 квітня Центральна Рада зібралась на своє чергове засідання (яке виявилось останнім), щоб ухвалити Конституцію УНР. У Конституції наголошувалось, що вся влада належите народу. Було закріплено різні демократичні свободи, зокрема й свободу слова, страйків", демонстрацій. Кожній національній меншині було надано право на національно-персональну автономію. Однак неспроможність УЦР виконувати в повному обсязі господарські статті договору призвели до наростання суперечностей між УЦР і австро-німецьким командуванням в Україні, а відтак до падіння демократичної УНР і появи гетьманського уряду Павла Скоропадського.
Офіційно в руках гетьмана була зосереджена вся повнота державної влади: внутрішня і зовнішня політика, армія і поліція, освіта і культура, суд. Проте реально влада гетьмана випробовувала величезну залежність від підтримки німецьких військ. Насамперед гетьман зайнявся організацією дієздатного адміністративного апарату, який зміг би навести елементарний лад у суспільстві. Головою нового кабінету міністрів був призначений Федір Лизогуб (син одного з найближчих друзів Т. Шевченка), міністром закордонних справ — Дмитро Дорошенко (відомий український історик). Новий уряд відразу ж активно включився до процесу державного будівництва.
