IV Універсал
Докладніше: Четвертий Універсал Української Центральної Ради
У Вікіджерелах є оригінали текстів на тему:
Текст Четвертого Універсалу
9 січня (22 січня за новим стилем) 1918 — проголосив УНР «самостійною, ні від кого не залежною, вільною суверенною державою українського народу», а виконавчий орган, Генеральний Секретаріат — Радою Народних Міністрів. Він замінив постійну армію міліцією, доручив провести вибори народних рад — волосних, повітових і місцевих, установив монополію торгівлі, контроль над банками, підтвердив закон про передачу землі селянам без викупу, прийнявши за основу скасування власності і соціалізацію землі. Доручив Раді Народних Міністрів продовжувати розпочаті переговори з Центральними державами і довести до підписання миру; закликав усіх громадян УНР до боротьби з більшовиками.
Умови
УНР проголошується незалежною, вільною суверенною державою українського народу;
З усіма сусідніми країнами УНР прагне жити у мирі та злагоді;
Влада в Україні належить народу України, від імені якого, допоки не зберуться українські Установчі збори, буде правити ЦР;
Піддано жорстокій критиці політику більшовиків, яка веде до громадянської війни;
УЦР зобов'язується вести боротьбу проти прибічників більшовиків в Україні;
УЦР зобов'язувалась негайно почати мирні переговори з Німеччиною;
УЦР планує провести земельну реформу в інтересах селян;
Держава має встановити контроль над торгівлею та банками
III і IV Універсали поставлено на голосування членами Малої Ради, чим надано їм значення законопроектів.
Директорія УНР не зберегла практику оголошення Універсалів. Замість Універсалів почали видавати декларації.
Після жовтневої революції в Петрограді, на території України більшовики встановили радянську владу в деяких прифронтових містах, почалася громадянська війна між прихильниками радянської влади і прихильниками Тимчасового уряду. Спочатку Центральна Рада займала нейтральну позицію, але незабаром приступила до активних дій і змогла встановити свою владу на більшій частині України. У листопаді верховенство влади Центральної Ради визнали Київський, Катеринославський, Одеський, Полтавський комітети РСДРП (б), ряд Рад робітничих і солдатських депутатів міст України, всі селянські Ради. Продовжуючи свою державотворчу лінію, Українська Центральна Рада (УЦР) 7 (20) листопада 1917 затвердила III Універсал, в якому проголосила Українську Народну Республіку (УНР) у складі федерації вільних народів, формально не пориваючи федеративних зв'язків з Росією, і демократичні принципи: свободу слова, печатки, віросповідання, зборів, союзів, страйків, недоторканність особи і житла; оголосила національну автономію для меншостей (росіян, поляків, євреїв), скасувала смертну кару, як і право приватної власності на землю й визнав її власністю всього народу без викупу, встановила 8-годинний робочий день, оголосила реформу місцевого самоврядування. Під владу Центральної Ради переходить 9 губерній: Київська, Подільська, Волинська, Чернігівська, Полтавська, Харківська, Катеринославська, Херсонська і Таврійська (без Криму). Долю деяких суміжних з Росією областей і губерній (Курщина, Холмщина, Воронежчина тощо) передбачалося вирішити в майбутньому. На грудень призначалися вибори у Всеукраїнське Установчі Збори, до обрання якого вся влада належала Центральній Раді та Генеральному Секретаріату. Однак Україна все ще не претендувала на абсолютний суверенітет, так як передбачалося, що жовтневі події в Петрограді — це змова, яка незабаром буде ліквідована. На території України залишалися в силі всі закони, постанови і розпорядження Тимчасового Уряду, якщо вони не були скасовані Центральною Радою або Генеральним секретаріатом. Залишалися всі колективні урядові установи і всі чиновники, призначені Тимчасовим Урядом до майбутніх змін в законодавстві Української Народної Республіки.
Брест-Лито́вський ми́рний договір — мирна угода між Українською Народною Республікою з одного боку та Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною іБолгарією з другого, підписаний 27 січня (9 лютого) 1918 року у Бересті (Бресті, Брест-Литовську); перший мирний договір у Першій світовій війні 1914-1918років. Став наслідком одного з етапів переговорів у Брест-Литовську, загальним підсумком яких був вихід Росії з Першої світової війни.
Умови договору[ред. • ред. код]
- УНР виходила з Першої світової війни
- УНР було визнано незалежною, рівноправною державою
- Холмщина та Підляшшя входили до складу України
- Німеччина і Австро-Угорщина зобов'язувались допомогти УЦР звільнити територію України від більшовиків
- УНР зобов'язалась постачати в Німеччину та Австро-Угорщину їжу, що була потрібна для населення
Отже, питання самовизначення України, як державно - політичного утворення, трансформувалося з ідеї автономії в оновленій Російській Федеративній Республіці на вимогу відокремити Україну в самостійну державу.
Ідея самостійності України формувалась під впливом внутрішньо - та зовнішньополітичного чинників. Утворення на території Російської імперії національних органів управління актуалізувало проблему самовизначення національно - політичних утворень. Українські політичні кола шукали шляхів зближення з іншими державами, щоб гарантувати безпеку держави та знайти союзників в обороні України від більшовицьких армій, які провадили окупаційну політику стосовно останньої.
Центральна Рада дедалі більше втрачала свої вплив та авторитет, бо більшість населення України (селянство) грабували німецько-австрійські війська. Звичайно, Центральна Рада швидко зрозуміла свою помилку щодо дозволу на окупацію території України австро-німецькими військами. Але не маючи реальної сили, могла лише декларувати своє невдоволення. Німецька сторона небезпідставпо вважала себе ошуканою, оскільки доволі швидко стала зрозуміла неспроможність Центральної Ради виконувати свої зобов'язання про постачання Німеччині й Австрії "лишків" продовольства. Більше того, командування окупаційних сил вирішили діяти на власний розсуд. Уже 6 квітня Головнокомандувач німецькими військами фельдмаршал Айхгорн видав наказ про обов'язковість засіву селянами всієї землі, а згодом — наказ про введення військово-польових судів для українців, а завершилася серія таких заходів роззброєнням чи не єдиної української дивізії Центральної Ради — "синьожупанників". І хоча Центральна Рада робила спроби заперечити накази Айхгорна про обов'язковий засів усіх полів, вони виявились малоефективними. Центральна Рада спромоглася доручити: "1) Міністрові земельних справ оповістити всю людність України, про втрату сили наказу фельдмаршала Айхгорна; 2) Міністру закордонних справ Скласти протест проти наказу фельдмаршала Айхгорна, як і проти всякого дотеперішнього самовільного втручання німецько-ав- стро-угорських військових властей у соціально-політичні відносини на Україні; 3) Голові Ради Народних Міністрів зробити відповідну заяву-ноту берлінському урядові в справі цього наказу". Це фактично поодинокі протести Центральної Ради, сили якої невпинно танули. Передчуття близького фінішу прискорили прийняття важливих державних документів: на останньому засіданні, 29 квітня, було ухвалено конституцію УНР, змінено земельний закон і обрано М. Гру шевського президентом УНР.
Однак цей рішучий крок виявився запізнілим. Того ж дня гетьманом України з виконанням певних формальностей став великий український поміщик, колишній царський генерал — Павло Скоропадський. В Україні розпочався інший період її політичного та соціального розвитку. Закономірною стала зміна зовнішньополітичних пріоритетів України та їхнє практичне втілення.
Оцінюючи зовнішньополітичну діяльність урядів Української Центральної Ради, можна виділити такі тенденції:
Становлення зовнішньополітичних відносин України з іншими державами пройшов неофіційний, напівофіційний та офіційний періоди існування.
Розвиток британо-українських і фраико-українських відносин 1917— початку 1918 р. свідчить про відсутність у зовнішньополітичній доктрині Великої Британії та Франції чіткої позиції стосовно "українського питання". Самі українські політики не бачили у цих відносинах стратегічної мети, а орієнтувалися па ідею автономії та нейтралітету.
Небажання урядових кіл держав Антанти офіційно визнати уряд УНР пояснюється, з одного боку, нестабільним становищем усередині держави, а з іншого — відсутністю чітко сформульованої та вираженої зовнішньополітичної стратегії України. Водночас ведення різносторонньої дипломатії урядом УНР спричинило ворожість Антанти до намагань укласти Брестський мир.
Зовнішньополітичні альтернативи Української Центральної Ради визначалися низкою чинників міжнародного характеру. У цей період спостерігається зародження ідеї різновекторної дипломатії, яку уряд УНР прагнув спрямувати на досягнення загального миру та захисту своєї держави від агресії більшовицького режиму. Ця ідея втілилась в. укладенні Україною Брестського мирного договору з державами Четверного союзу.
