ермін «колективізація сільського господарства» набув офіційного вжитку після його оприлюднення влітку 1919 в листі наркома земельних справ УСРР В.Мещерякова до губернських земельних відділів, а от сама ідея масового створення колгоспів вперше була зафіксована в Декреті про землю 1917, ухваленому Другим Всеросійським з’їздом рад 1917 р.
Планове здійснення колективізації окремих галузей сільського господарства накреслив 5-й Всеукраїнський з’їзд рад (25 лютого–4 березня 1921). До осені 1926 основними формами колективізації були артілі сільськогосподарські та комуни сільськогосподарські, а в наступні роки – товариства спільного обробітку землі (ТСОЗи). Перехід же до форсованої колективізації розгорнувся в період першої пятирічки (1928/29-1932/33 господарські роки).
Завдання колективіації:
- забезпечення матеріальної та сировинної бази для проведення форсованої індустріалізації (саме за валюту від експорту хлібу купувалося сучасне промислове обладнання);
- “Керівництво мало надію, що за індустріалізацію заплатять селяни; колективізація сільського господарства, яка проводилась у роки першої п’ятирічки і була покликана досягнути такого результату, примушуючи селян змиритися з низькими державними цінами на їхню продукцію… ” Ш.Фицпатрик Повседневный сталинизм.
- ліквідація суперечності між усуспільненою промисловістю і одноосібним сільськім господарством (ідеологічне підгрунтя);
- забезпечення зростаючого населення міст та армії продовольством;
- повне одержавлення сільського господарства, з метою посилення контролю над ним (очевидно, що державі простіше контролювати не 25-30 млн. індивідуальних селянських господарств, а 200-300 тис. колгоспів).
-
Особливості колективізації в УСРР, були сформульовані у доповіді генерального секретаря КП(б)У С.Косіора на пленумі ЦК ВКП(б) “Про сільське господарство України і про роботу на селі”. У резолюції пленуму про стан сільського господарства в республіці було відзачено складність обстановки “у звязку з особливою активністю куркульства” і “самостійницькими настроями”, що зумовило більш жорсткий підхід до проведення колективізації в республіці.
Україна була основним постачальником зерна на ринок, тому займала у планах влади особливе місце: вона мала стати прикладом того, як організовувати великомасштабне колективне господарство. Тут колективізацію планувалося закінчити до осені 1930 р., тоді як на решті територій – щонайпізніше навесні 1932 р.
-
Опір селян колективізації
Насильницька колективізація природно викликала серйозний опір серед селян. В Україні та на Північному Кавказі (в т.ч. на Кубані), де традиції індивідуального сільського господарства були міцними, він був винятково сильний. Селяни відмовлялися йти в колгоспи, нищили майно, яке підлягало колективізації, забирали з колгоспів своє зерно і худобу, били місцеву адміністрацію і т.п. Найпоширеніша форма протесту зводилася до того, що селяни стали різати домашню худобу, не бажаючи віддавати її властям. Це явище набрало приголомшуючих масштабів: між 1928 і 1932 рр. Україна втратила близько половини поголів’я худоби. Селянські бунти нерідко переростали у відкриті збройні повстання, що охоплювали цілі райони. Пік повстанського руху припав на перші три місяці 1930 р. У деяких місцевостях України і Північного Кавказу проти повсталих була задіяна навіть реґулярна армія. Загальна кількість повстанців в Україні у 1930 р., за даними ДПУ складала бл. 1 млн. чоловік (такі дані наводить Я.Грицак). За підрахунками Роберта Конквеста, в 1930 р. кількість учасників селянських повстань в Україні перевищувала 40 тис. В окремих місцевостях спротив проходив під гаслами: “Геть Радянську владу, хай живе самостійна Україна!”
“Березнева лихоманка” селянства змусила Сталіна на деякий час навіть пригальмувати темпи колективізації. 2 березня 1930 р. у газеті “Правда” появилася його стаття “Запаморочення від успіхів”. У ній він виступив із засудженням “перегинів” у проведенні колективізації, але переклав провину за це на місцеву владу. Після виходу статті селянам дозволили покидати колгоспи.
Вихід з колгоспів став масовим явищем. Знову ж таки, найбільшу частку (понад 50%) “відступників” дали Україна і Північний Кавказ. Але вже у вересні 1930 р. відновився наступ на селян-одноосібників. Проти тих, хто очолював вихід із колгоспів, був застосований терор.Наслідки колективізації:
- встановлення повного контролю комуністичного режиму над сільським господарством;
- державне закріпачення селян;
- підпорядкування сільського господарства командно адміністративній системі управління;
- Голодомор 1932-1933 рр.;
- порушений баланс у розвитку промисловості й сільського господарства;
- постійне відставання сільськогосподарського виробництва;
- фізичне знищення найбільш кваліфікованих і працьовитих селян-господарів;
- дезорганізація та деградація аграрного сектору: за період 1929-1932 рр. в Україні поголівя великої рогатої худоби скоротилося на 41,8 %, коней – на 33,3%, свиней – на 62,3%, овець – на 74%.
