Повсякденне життя: звичаї, традиції, побут
Змінювалися міста, які ставали центрами культури. Поліпшувався благоустрій міст. Відбулися значні зміни у забудові населених пунктів. У просторих міських будинках, на освітлених вулицях вирувало нове життя .
У центрі міст ставили будинки для державних установ, храмів тощо.
Вулиці вимощували бруківкою, цеглою, освітлювали газовими ліхтарями.
У 80-х роках XIX ст. у деяких великих містах з’явилися водопроводи (Києві, Одесі, Харкові). На кінець XIX ст. майже всі великі міста мали телефонний зв’язок. Основним видом міського транспорту стала конка (транспорт з кінною тягою). У 1892 р. у Києві почав діяти перший у Росії електричний трамвай. Усі ці нововведення позитивно впливали на побут міського населення, поліпшували культуру міст. Невід’ємною частиною великих міст стали фабрично-заводські околиці з вузькими забрудненими вулицями, майже не освітлюваними вночі, забудовані промисловими підприємствами, складами, робітничими халупами і бараками. Але і тут де-не-де з’являлися нові будівлі — на робітничих окраїнах будували чайні, магазини, корчми тощо. Утім село ще довго жило в занепаді і нужді. Багато селян покидали села і йшли в місто, де наймалися на роботу. Промислові робітники вносили багато нового у традиційний
селянський побут народних мас України. З’явилися нові звичаї робітничої родини.
Відбувалися деякі зміни і в побуті села. Все частіше у заможних селян з’являлися житлові кам’яні будівлі під залізним дахом, на село проникав одяг міського покрою, гумове взуття, швейна машина тощо. У побуті селян дедалі більше було фабричних товарів, змінювався одяг, сімейні відносини.
Українські народні традиції збереглися у будівництві жител робітничих селищ. Поширеною була мазанка — це фактично варіант селянської хати, що мала сіни і кімнату. Піч. стіл, підлога і три вікна були традиційними.
Поширеними у робітничих селищах були землянки, напівукопані в землю, з одним — двома віконцями, обмазані з середини глиною. Будували також з каменю, дерева або вапняку колективні робітничі житла — казарми, обладнані дво- або триярусними нарами для відпочинку. Робітники будували й власне індивідуальне житло з каменю, шлаку, цегли або дерева. Утім потрібно було багато працювати, щоб заробити гроші на таке житло, іноді десятиліття. Традиційною залишалася і в селах, і у робітничих селищах українська гостинність. Приймати гостя вважалося доброю ознакою, бо він приносив в оселю достаток. Тому гостей пригощали всім найкращим, що було у них. Без милості не відпускали жебраків. На столі завжди лежав хліб, накритий чистим рушником, і стояла солянка з сіллю на знак щирої і постійної гостинності господарів і бажання пригостити будь-кого, хто завітав у хату.
