Катери́на ІІ Вели́ка (рос. Екатерина II Великая), ім'я при народженні: Софія Авґуста Фредеріка Ангальт-Цербст-Дорнбурґ, (нім. Sophie Auguste Friederike von Anhalt-Zerbst-Dornburg) (*21 квітня (2 травня) 1729, Штетін, Пруссія — †6 (17) листопада 1796, Царське Село, тепер Санкт-Петербург) — російська імператриця (1762–1796) домуРоманових. Дружина імператора Петра III, мати імператора Павла І. Період правління Катерини ІІ у російський та європейській історіографії став «золотою добою» російського абсолютизму. Її царювання отримало назву «просвіченого абсолютизму». Хоча терміни «цариця» і «царювання» є дещо неточними, адже назва «цар»/«цариця» була офіційно скасована в 1721 році і замінена на «імператор» (-иса), але залишилися в загальному користуванні в Росії.
Під час правління Катерини II землі колишнього Кримського ханства увійшли до складу Російської імперії. Таким чином зникла ця безпосередня військова загроза. Зникла потреба в козацьких військах, Запорозькій Січі іГетьманщині. 1764 року було скасовано гетьманство, 1765-го розформовано козацькі полки на Слобожанщині, 1775-го ліквідовано Запорозьку Січ, 1782-го у Гетьманщині ліквідовано полкову та сотенну адміністрацію, запроваджено поділ на три намісництва. 1783 року розформовані козацькі полки на Лівобережжі і юридично запроваджено кріпацтво. Українські землі були повністю інтегровані до складу Російської імперії.
Після зникнення загрози з боку Кримського ханства створилися умови і почався стрімкий розвиток господарства на півдні України. Були засновані нові або перейменовані такі міста як Одеса, Катеринослав,Сімферополь, Севастополь. Почали розвиватись заводи (мануфактури) і торгівля — за одночасного погіршення життя селян північніших українських і російських земель. Південь України швидко заселяли люди з різних куточків світу. Серед них — українці та росіяни (переселенці з закріпаченої частини Російської імперії), болгари, серби, греки (переселенці з Османської імперії), німці (переселенці з різних німецьких князівств, які перебували у стані занепаду), євреї (переселенці з земель Речі Посполитої).
1785 року, видавши «Жалувану грамоту дворянству», Катерина II законодавчо оформила права та привілеї російського дворянства, прирівняла до нього українську козацьку старшину, закріпивши за нею земельні володіння. Вона особисто віддавала накази про придушення антикріпосницьких виступів в Україні — Коліївщини (1768) та Турбаївського повстання (1789—93).
Правління Катерини II позначилося подальшою русифікацією України. 1783 року в Києво-Могилянській Академії запровадили російську мову викладання.
1786 — проведено секуляризацію церковних земель, що підірвало економічну незалежність православної церкви від держави, зокрема, в Україні. Церква знову перетворилася на частину імперського державного апарату.
Після включення до складу Російської імперії Правобережної України уряд Катерини II проводив тут політику, спрямовану на ліквідацію греко-католицької церкви, підпорядкованої Риму.