Кочівники – окремі люди, спільноти або цілі племена і народи, що з
економічних, традиційно – культурних або ін. причин не мають
постійного нерухомого житла і переміщуються з одного місця на інше.
До кочових племен, які жили на півдні України відносять: кіммерійців, скіфів, сарматов.
Кіммерійці (ІХ – VІІ ст. до н.е.) – кочові іраномовні скотарі, що прийшли з території Азії.
Територія розселення: Причорномор’я, Крим, Кавказ.
Суспільний устрій: рабовласницька держава на чолі з царем.
Осн. заняття: кочове скотарство, конярство, ремесло.
Скіфи (VІІ – ІІІст. до н.е.) – кочові іраномовні скотарі, що
витіснили кіммерійців і розселилися між Доном і Дунаєм.
Територія розселення: від Азовського моря до Дунаю; від
Чорного моря до Чернігівщини, Курщини, Воронежчини.
Суспільний устрій: наприкінці VІ – V ст. до н.е. утворилась скіфська
рабовласницька держава – Велика Скіфія – союз племен на чолі з царем,
влада якого передавалась у спадок.
Осн. заняття: кочове скотарство, ремесла, землеробство, садівництво.
Сармати (ІІІ ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е.) – іраномовні племена, споріднені
зі скіфами, з’явились з уральсько – поволзьких степів.
Територія розселення: Північ Причорномор’я.
Суспільний устрій: жили племенами, кожне з яких мало свою назву;
збереглись значні пережитки матріархату; держави не створили.
Осн. заняття: кочове скотарство, полювання, землеробство, ремесло.
І кіммерійці, і скіфи, і сармати були вихідцями з азійських степів.
Вони принесли на наші землі своєрідну культуру, а залишки іранських мов,
якими вони користувались, збереглися донині в топоніміці України.
