Первісна доба - найтриваліша в історії людства. Вона існувала від появи перших людей до виникнення давніх цивілізацій у IV-III тис. до н. е. У розвитку первісного суспільства за матеріалом і технологією виготовлення знарядь праці можна виділити кілька значних періодів, які за традицією називають віками:
- кам'яний (охоплює палеоліт, мезоліт, неоліт),
- мідно-кам'яний,
- бронзовий,
- залізний.
Кожному із цих періодів були притаманні певні риси, особливості, здобутки матеріальної культури, заняття та знаряддя праці.
Якісно новим періодом розвитку первісного суспільства став мідно-кам’яний вік (енеоліт), який у межах України датується IV-III тис. до н. е. У цей час з’являються перші металеві вироби – мідні й золоті.
Мідний, або мідно-кам’яний вік був перехідним етапом від кам’яного періоду до епохи металу, часом остаточного утвердження домінуючої ролі відтворюючого господарства. У пошуках сировини для виготовлення знарядь праці давні люди натрапили на чисту самородну мідь, поклади якої виходили на земну поверхню. Згодом люди навчились обробляти мідь – від холодного кування до плавлення та ливарства. Поступове витіснення кам’яних знарядь праці мідними, перехід від мотичного землеробства до ранніх форм орного з використанням тяглової сили бика сприяли зростанню продуктивності праці, пожвавленню примітивних обміну та торгівлі, розвитку майнової диференціації.
Ці процеси створювали передумови для розкладу первіснообщинного ладу. Саме в цей періодрозпочинається перший великий суспільний поділ праці, в основі якого лежало виділення пастуших племен. Землероби, тяжіючи до осілості винайшли рало, змайстрували стіл, склали піч, побудували великі укріплені поселення, а скотарі, схильні до міграції, приручили коня, удосконалювали зброю.
Відтворювальне господарство стає домінуючим. Основні заняття людей – землеробство, тваринництво, гончарство та ін. Зароджується орне землеробство з використанням тяглової сили бика. Формується система обміну. Розвиток землеробства, скотарства, ремесла та обміну зумовив значні зміни у давньому суспільстві:
Винайдення і поширення якісно нових способів виготовлення знарядь праці. У добу неоліту традиційні форми обробки каменю – оббивання, сколювання, віджим – поступаються місцем шліфуванню, пилянню, свердлінню.
Виникнення нових видів виробництва та виготовлення штучних продуктів. У епоху неоліту людина перейшла від пасивного присвоювання дарів природи до активного перетворення навколишньої дійсності силою своїх розуму та рук. Саме в цьому процесі виникає виробництво керамічного посуду, прядіння, а згодом і ткацтво. Вироби з кераміки дали змогу не тільки тривалий час зберігати воду, сипучі продукти, а й готувати варену їжу. Прядіння зумовило винайдення прясла. Крім того, на основі прядіння виникло ткацтво, яке дало ще один штучний продукт – тканину.
Перехід до осілого способу життя. Землеробство і тваринництво були продуктивнішими, ніж мисливство і збиральництво. З появою харчових запасів життя людини стало стабільнішим, міграцію замінила осілість. Активне формування стад свійських тварин, використання їх як тяглової сили. Перехід у неоліті від мисливства до скотарства зумовив приручення майже всіх великих домашніх тварин - бика, свині, кози, вівці. Лише коня одомашнили вже в мідному віці. З появою примітивного наземного транспорту (саней та волокуш) людина починає використовувати худобу як тяглову силу.
Суттєві зрушення в демографічній сфері. Значне зростання населення зумовлює помітне збільшення кількості та розмірів поселень, щільності їх забудови.
Перехід до землеробства і скотарства сприяв помітним змінам в організації суспільного життя: зростанню ролі парної сім'ї, розквіту племінної організації суспільства, зародженню інститутів родової влади.
У період неоліту зародилася селянська (землеробська) цивілізація, яка незабаром стала панівною в Європі аж до виникнення і широкої розбудови міст. Її характерними рисами є:
- аграрна економіка;
- ручна праця;
- мінімальне споживання і простий побут;
- уповільнений темп життя;
- залежність суспільного розвитку від природнокліматичних ритмів;
- природно-демографічна саморегуляція (збільшення кількості харчових продуктів зумовлює посилене розмноження, зменшення – вимирання).
На зміну мідно-кам'яному вікові прийшов бронзовий (II – поч. І тис. до н е.), істотною рисою якого було поширення виробів з бронзи – першого штучно створеного людиною металевого сплаву (сплав міді з оловом, свинцем, миш’яком або сурмою).
Доба бронзи, що тривала майже тисячу років, позначилася суттєвими змінами в господарському житті суспільства. Винайдений метал був міцніший за мідь, мав меншу температуру плавлення, що значно спростило технологію обробки (його можна було виплавляти в примітивних печах або на звичайних вогнищах). Ці переваги сприяли поширенню та утвердженню бронзи як основного матеріалу для виготовлення знарядь праці, зброї. Однак цілком витіснити мідні та кам'яні вироби їй так і не вдалося.
У бронзовому віці суттєво впливали на суспільний розвиток такі чинники:
- зміна кліматичних умов (збільшення вологості);
- підвищення завдяки бронзі продуктивності знарядь праці та боєздатності зброї;
- активізація міграційних процесів.
Саме під впливом цих чинників поглиблюється спеціалізація в господарському житті: на мікро-рівні це знаходить свій вияв у самостійному розвиткові металургійного виробництва, на макрорівні – завершується перший великий розподіл праці – скотарство відокремлюється від землеробства.
В цей час на території сучасної України сформувалися три зони, що суттєво відрізнялися типом господарювання, етнічним складом населення – Степ, Лісостеп та Полісся.
На теренах степової України домінувало скотарство.
У лісостеповій зоні були найсприятливіші умови для землеробства. Необхідність освоєння глинистих та суглинистих підзолів, які були дуже родючими, але надзвичайно важкими для обробітку, підштовхнула процес розвитку знарядь праці, зумовила появу саме в добу бронзи рала. Основним знаряддям праці для обробки землі були мотики, серпи які на початку бронзової доби виготовляли з кременю та кварциту, аз середини ІІ тис. до н. е. – з бронзи.
На поліссі сформувалось підсічно-вогняне землеробство. Орне не розвивалось.
Освоєння виробництва заліза на початку І тис. до н. е. сприяло подальшому розвиткові суспільства. Ранній залізний вік характеризувався співіснуванням бронзових і залізних знарядь праці. Відбувається перехід від мотики до сохи та плуга, дедалі ширше застосовуються залізні ножі, серпи, лемеші, а також круглі жорна. Завдяки поширенню різних ремесел та успіхам землеробства відбувся другий великий суспільний поділ праці: ремесло відокремилося від землеробства (третій - пов’язаний з відокремленням торгівлі). Посилилася майнова та соціальна диференціація суспільства, створивши передумови для виникнення станово-класових відносин та держави.
Загалом господарство первісної доби було натуральним. Головна господарська форма цього часу – громада, тобто колектив із повною або частковою спільною власністю на засоби виробництва та узвичаєними формами самоврядування.
Вдосконалення виробничих знарядь, суспільний поділ праці, торгівля привели до розпаду первісної господарської системи. Відбувається поступовий перехід від родової до сусідської, територіальної громади. Створюються передумови для виникнення державних утворень.
Відкриття та поширення заліза започаткувало нову еру в історії людства – залізну.Гострота та міцність залізних знарядь праці та зброї кардинально вплинули на суспільний розвиток. Паралельно з підвищенням продуктивності праці та появою значної кількості додаткового продукту активно йшов процес посилення воєнної могутності.
Висновок. Перехід до ранньозалізного віку на території України зумовлений значною мірою дією низки чинників: різка зміна клімату (наприкінці ІІ тис. до н. е. він став надзвичайно посушливим) – екологічна криза – міграція населення – розрив старих економічних зв’язків – дефіцит привозних мідної руди та бронзових виробів – розвиток місцевого залізно-рудного виробництва.
Завдяки появі заліза перед людством відкрились нові перспективи, відбулися докорінні зміни в суспільстві – завершився розклад первіснообщинного ладу, активізувався процес класоутворення.
Характерними ознаками суспільного розвитку цієї доби були значні міграції населення; посилення торговельних зв’язків; становлення приватної власності; поступова майнова диференціація суспільства; перетворення сім’ї на господарську одиницю; витіснення родової общини територіальною; виділення ієрархічно структурованої військової еліти; утворення організованих воєнно-політичних об'єднань та союзів; зародження державності.
