Поєднання реального та фантастичного у «Баладі про царівну Місяцівну»
ПРО ЦАРІВНУ МІСЯЦІВНУ
Прийшла в кузню Місяцівна
в серпанковім покривалі,
хлопчик дивиться на неї –
краса очі пориває.
Має білими руками,
аж малому серце в’яне,
вислоняє, грішна й чиста,
тугі перса олив’яні.
«Тікай, тікай, Місяцівно,
бо як вернуться цигани,
накують із твого серця
намиста й перснів багато».
«Дай я, хлоню, потанцюю,
бо як вернуться чхавале,
ти з закритими очима
лежатимеш на ковадлі».
«Тікай, тікай, Місяцівно.
Чуєш, тупотять бахмати?»
«Ну-бо, хлоню, не топчися
по білі моїй крохмальній».
Битим шляхом скаче вершник,
мов у бубон в шлях бабаха,
а вже в кузні малий хлопчик
склепив віченьки бідаха.
Гаєм їхали цигани,
мусянджовії примари.
Очі мружили набакир,
рівно голови тримали.
А в тім гаю пугач пуга,
пугач пуга тоскно й жаско…
пливе небом Місяцівна,
за руку держить хлоп’ятко.
В кузні туж, у кузні лемент,
плачуть, голосять цигани,
а царівну місяцівну
повивають хмари, хмари
Цим віршем відкривається збірка. Переклад М.Лукаша дає можливість відчути емоційний і ритмічний малюнок оригіналу.
Усі події відбуваються у місячному сяйві, яке дає відчуття чарівності всесвіту. З одного боку, воно відкриває таємницю в чіткому малюнку зображеного, а з іншого-несе в собі несподіваність. Ця подвійна сутність сяйва місяця зваблює і лякає, викликає фантастичну уяву і гіпнотизує.
У баладі Місяцівна-це і є місячне сяйво,і прекрасна красуня-царівна,які однаковою мірою зачаровують хлопчика:
Прийшла в кузню Місяцівна
в серпанковім покривалі,
хлопчик дивиться на неї –
краса очі пориває.
Має білими руками,
аж малому серце в’яне,
вислоняє, грішна й чиста,
тугі перса олив’яні.
Хлопчик намагається протистояти царівні Місяцівні,попереджаючи,що повернуться цигани: «накують із твого серця намиста й перснів багато», «ти з закритими очима лежатимеш на ковадлі». Але надалі він вже не має внутрішньої сили чинити опір. Як у казці, хлопчик засинає(«склепив віченьки») і йому сниться Місяцівна,яка забирає його в інший світ:
пливе небом Місяцівна,
за руку держить хлоп’ятко
Реальне та фантастичне органічно поєднуються. Як завжди у Ф.Гарсіа Лорки, одне переходить в інше і ніщо не зникає, набуваючи іншої форми існування у всесвіті.