Вони гуркотять тарілками, сніданок готуючи
В кухнях підвальних уздовж вичовганих
тротуарів, —
Зрозумілі мені душі смутні покоївок,
Що проросли без надії за ворітьми.
Коричневі хвилі туману набігають на мене
Круговоротом облич на дні вулиці,
Зриваючи з перехожого, гряззю забризканого,
Безпричинну усмішку, що висне в повітрі
I щєзає над низкою дахів.
головний мотив вірша-згубна влада сучасного міста над людиною. Місто як руйнівник усього живого,духовного,світлого зображується за допомогою навмисно знижених образів: кухонь підвальних, смутних покоївок,коричневих хвиль туману, низки дахів. Буденність знищує почуття і надії людини, залишаючи їй нудне повторення: приготування їжі, ходіння на роботу-«круговорот облич»
Вони гуркотять тарілками, сніданок готуючи
В кухнях підвальних уздовж вичовганих
тротуарів, —
Зрозумілі мені душі смутні покоївок,
Що проросли без надії за ворітьми.
Ліричний герой вірша відчуває ворожість міського пейзажу ,де,як і взагалі в поетичному світі Т.-С. Еліота, нема притулку живій душі. Мертва, спустошена земля-цей головний символ його творчості-починається саме з міста. Цивілізація виснажила природне життя, замінивши зелено-блакитний пейзаж Землі на коричнево-сірий, брудний колір «дна вулиць». Але якщо у поемах «Спустошена земля», «Порожні люди» поет залишає надії для людини, у вірші «Ранок біля вікна», попри гнітючість міського життя, проблискує світло людського почуття
Коричневі хвилі туману набігають на мене
Круговоротом облич на дні вулиці,
Зриваючи з перехожого, гряззю забризканого,
Безпричинну усмішку, що висне в повітрі
I щєзає над низкою дахів.
«Безпричинна усмішка над містом»-це слабкий прояв людяності,який освітлює похмуру атмосферу вірша.
