Під мостом Мірабо струмує Сена
Так і любов Біжить у тебе в мене
Журба і втіха крутнява шалена
Хай б’є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є
Рука в руці постíймо очі в очі
Під мостом рукВода тече хлюпоче
Од вічних поглядів спочити хоче
Хай б’є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є
Любов сплива як та вода бігуча
Любов сплива Життя хода тягуча
Надія ж невгамовано жагуча
Хай б’є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є
Минають дні години і хвилини
Мине любов
I знову не прилине
Під мостом Мірабо хай Сена плине
Хай б’є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є
Г. Аполлінер – поет-новатор. Г. Аполлінер – французький поет, Один з найяскравіших представників світового авангарду. У своїх віршах прагнув досягти синтезу різних проявів духовного і повсякденного буття, об’єднання панорами зовнішнього світу і сповіді ліричного «я». Об’єднання в одній площині швидкоплинність людського життя і вічності буття у вірші «Міст Мірабо». Води Сени «прагнуть» під мостом Мірабо – місцем зустрічі закоханих. Не одне покоління на ньому зізнавалися любові. У вірші поет порівнює своє почуття з швидкоплинною рікою: «Так і любов біжить у тебе в мене »,« любов тече як і вода швидка ». Але вода – це ще й символ життя. Людина не може жити без любові, як і без води. Єдність людини з природою. Плинність річки – це розвиток життя. Порівнюючи почуття з природним явищем, автор підкреслює єдність людини з природою. Все тече, все змінюється в природі, і знову все повторюється. Любов людей така ж невичерпна, як води ріки.
Засоби передачі безперервного руху. Невеликий за обсягом вірш насичений дієсловами, які передають рух: «прагне», «біжить», «тече», «наступає», «витікає», «тече», «поллється» і т.п. Вірш відтворює ритм ткацької пісні XIII ст.
Роль рефрену в вірші. Рефрен складають рядки:
• Хай б’є годинник ніч настає• Минуть дні а я ще є.Ключові слова у ньому «я ще є». Все минає в житті, але поки людина живе, душа буде постійно сповнена переживаннями, як ріка водою, в ній завжди буде жити «надія неутіхомірено пристрасна». Провідні настрою вірша «Міст Мірабо». Вірш сповнений сумних роздумів про швидкоплинність часу, життя, любові, тим не менш рефрен «а я ще є» вносить життєстверджуюче настрій: я ще є, і є стародавній міст Мірабо, вічна Сена, вічно б’ють годинник, за ніччю завжди настає день.Рання лірика Аполлінера перебувала під значним впливом символізму. Разом з тим у його віршах відчувалася зв’язок з романтичною традицією. Свідченням народження поета-новатора став постійний збірник «Алкоголь» (1913). У ньому сповна виявилися авангардистський пафос і оновлена поетична техніка. Аполлінер переніс у поезію запозичений у кубістів принцип сімультанеізма – схильність до одночасного зображення в однопланово площині різнорідних об’єктів, віддалених, не пов’язаних між собою образів, мотивів, переживань, вражень. Також у віршах цього періоду відчутне наближення до унанімізму, течією, яке прагнуло виражати «однодушно», злиття особистості з людськими угрупованнями та колективами, з «океаном життя».Термін «сюрреалізм» – Новий реалізм, «надреалізм» – ввів в ужиток Аполлінер, який свою п’єсу «Груди Тіресія» (1917) назвав сюрреалістичної драмою і висловив у ній своє визначення сюрреалізму. Досліджуючи глибинні психічні механізми людини (сни, марення тощо), представники цієї течії розвивали принцип асоціативної образності, яка спиралася на практику несподіваного зближення віддалених реалій. Головне для сюрреалістів – подив від навколишнього життя, яка зображена у незвичайних фермах. Остаточно сюрреалізм як художня течія сформувався вже після смерті Аполлінера.Чому Аполлінер не вживав розділових знаків? Цим способом поет ніби закликав читача до співтворчості: кожен читач сам створює інтонаційний малюнок, емоційну виразність. Аполлінер так пояснював відсутність розділових знаків: «… Вони були зміщені трохи, що здаються мені зайвими і справді є такими; ритм і паузи вірша – це і є справжня пунктуація, інший не треба».Інтерес до життєвих явищам у тому безпосередній сутності та спонтанному перебігу («поезії-розмови», «поезії-репортажу»); об’єднання панорами зовнішнього світу і сповіді ліричного «я», життя і творчості, поезії і прози; настрою прощання зі старим світлом та привітання нових часів; установка на демонстрацію поетичних експериментів; перенесення в поезію запозиченого у кубістів принципу сімультанеізма; полігематічность (наявне і синхронний розвиток у творі багатьох тем); широке використання верлібру, техніки поетичного монтажу речей і дій, течії думок і вражень, які з’являються за асоціаціями; відмова від знаків пунктуації; прагнення наблизити поезію до візуальних видів мистецтва, створення каліграм.
Аполлінер говорив: «Назви шкіл не мають жодного значення і слугують лише для того, щоб розрізняти групи художників та поетів. Важливим є лише прагнення до оновлення світогляду і до пізнання світу в його цілісності ».
