Рільке Сонети до орфея сонет 1

О дерево звелось! О надвисання!
О крон нагірній гук — Орфеїв спів!
І змовкло все. Та вже й в самім мовчанні
новий початок, знак і порух зрів.

Із кубл і лігов звірі вирушали
в прояснений і виріджений ліс,
і видалось: не страх їм горла стис
і не від хитрощів вони змовкали,

а з наслухань. Пощухли їм в серцях
трубіж, і рев, і крики. Де не скоро
з’явилася б і хижка наслухання,

в яскині найтьмянішого бажання
із брамою, де аж двигтять підпори,
собори спорудив ти їм в ушах!