Буває, моряки піймають альбатроса,
Як заманеться їм розваги та забав.
І дивиться на них король блакиті скоса -
Він їхній корабель здалека проводжав.
Ходити по дошках природа не навчила -
Він присоромлений, хода його смішна.
Волочаться за ним великі білі крила,
Як весла по боках розбитого човна.
Незграба немічний ступає клишоного;
Прекрасний в небесах, а тут - як інвалід!..
Той ляльку в дзьоб дає, а той сміється з нього,
Каліку вдаючи, іде за птахом вслід!
Поет, як альбатрос - володар гроз і грому,
Глузує з блискавиць, жадає висоти,
Та, вигнаний з небес, на падолі земному
Крилатий велетень не має змоги йти.
