Пауль Целан (справжню прізвище - Анчель) - австрійський поет і перекладач -
народивсѐ 23 листопада 1920 року в Чернівцѐх (Буковина) німецькомовним
ювреюм румунського підданства. Його батько був небагатим комерсантом.
Маленьке місто Чернівці (до 1944 року - Черновиці) мало дуже бурхливу історія:
до 1775 року воно належало Молдавському кнѐзівству, післѐ 1775 року - Австрії,
з 1918року - Румунії.
Початкову освіту Целан отримую у народній школі (1926-1930), а з 1930 по 1938
роки відвідую греко-латинську гімназія. В яності поет захопляютьсѐ ідеѐми
марксизму і анархізму. Літературні уподобаннѐ формувалисѐ під впливом
творчості Гофмансталѐ, Рільке. Потѐг до поезії і самостійної творчості проѐвивсѐ
дуже рано: перші вірші з'ѐвлѐятьсѐ у 1934-1935 роках.
З 1938 року Целан у Франції вивчаю медицину в медичній школі міста Тур, але з
початком Другої світової війни вимушений повернутисѐ додому, де продовжую
навчаннѐ у Чернівецькому університеті (займаютьсѐ романськоя філологіюя).
З 28 червнѐ 1940 року по 22 червнѐ 1941 року перебував у радѐнському
громадѐнстві (у 1940 році до Буковини вступаять радѐнські війська, і Буковина
приюднуютьсѐ до СРСР). Післѐ встановленнѐ радѐнської влади у Чернівцѐх поет
пристосовуютьсѐ до нових умов життѐ: вивчаю російську мову і працяю
перекладачем. Наступні три роки (1941 - 1944) Целан виживав в обстановці
безупинного кошмару між життѐм і смертя, утратив усіх рідних, залишивсѐ
живий лише завдѐки чистій випадковості. У 1941 році Чернівці окуповуять
німецько-румунські війська, сім'ѐ Целана потраплѐю до юврейського гетто. Через
деѐкий час батьки поета були депортовані до концтабору, звідки вони вже не повернулисѐ. Сам Пауль Целан потраплѐю до румунського трудового табору на
примусові дорожні роботи, де, незважаячи на страшні умови, залишаютьсѐ
живим.
Події цих років стали трагедійноя основоя всіюї подальшої творчості поета. Саме в
роки війни Целан вдруге народжуютьсѐ ѐк поет, ѐк творча лядина, ѐка маю і хоче
сказати щось дуже важливе, донести до лядства ту істину, ѐку він збагнув у тѐжкі
часи воюнних випробувань. У 1944 році він повертаютьсѐ до Чернівців і продовжую
навчаннѐ в університеті (вивчаю англійську мову і літературу). Целан збираю свій
перший (ще машинописний) збірник поезій, куди увійшли ѐк воюнні, так і
найкращі довоюнні вірші. Восени того ж 1944 року зібрано другий (також
машинописний) збірник. Обидва збірники були віддані на прочитаннѐ відомому
буковинському поету Маргулу-Шперберу, ѐкий високо поцінував перші поетичні
спроби молодого поета. Ранні поезії Целана були вперше надруковані у Румунії
вже післѐ смерті поета.
На початку 1945 року поет зволів не чекати милостей від нової адміністрації,
перетнув радѐнський кордон і відновивсѐ в румунському підданстві. Він свідомо
залишив зону ярисдикції радѐнської окупаційної влади, бо не переносив
політичної плутанини, що панувала там, і занадто добре знав про зникненнѐ
колишніх австрійських громадѐн у підвалах СМЕРШу.
Працявав у видавництві "Російська книга" у Бухаресті, перекладав румунськоя
російську прозу, писав власні вірші. Саме тут, у Бухаресті, вперше на літературній
арені з'ѐвилось ім'ѐ Целана: у 1947 році в авангардистському журналі "Агора"
надруковано три вірші, підписані новим, нікому ще не відомим прізвищем -
Целан: німецьке написаннѐ свого прізвища - Antschel - Пауль переробив у
псевдонім Zelan, але пізніше писав його на французький лад Celan.
Повоюнна Румуніѐ нічим не відрізнѐласѐ від повоюнної Східної Європи - хіба що
традиційний антисемітизм там був трохи сильнішим. Целан робив тихий дрейф
до Заходу. У 1947 році він доклав зусиль і перебравсѐ до Австрії. Як нащадок
громадѐн Австрії і жертва Голокосту, Целан автоматично отримав австрійське
громадѐнство. У Відні у Целана вперше з'ѐвлѐятьсѐ друзі й однодумці: молода
літераторка Інгеборг Бахман, художник-сярреаліст Едгар Жене, видавець
журналу "План" Отто Базиль, ѐкі фінансово допомогли Целану видати його першу
книгу віршів "Пісок з урн" (1948). Збірник складавсѐ з 48 віршів, в ѐких виѐвилось
18 помилок, що перекручували і спотворявали зміст (пізніше Целан увесь
невеличкий тираж - 500 примірників - повністя знищую).
На частині території Австрії усе ще перебували радѐнські війська (вони пішли
звідти тільки в 1955 році), і Целан від гріха подалі у 1948 році перемістивсѐ до
Парижа (де жив до кінцѐ життѐ). "П'ѐтий пункт", що недавно гарантував смерть,
тепер відкривав кордони - Європа каѐласѐ. У Парижі поет живе в домі франко-
німецького поета Івана Голлѐ і вивчаю германістику та мовознавство в Сорбонні.
Перші повоюнні роки ознаменувалисѐ виходом на авансцену поезії цілого рѐду
чудових майстрів, що писали німецькоя мовоя. Це й Інгеборг Бахман, і Йоханнес Бобровськи, і Нобелівський лауреат Неллі Закс, і Маріѐ-Луїза Кашніц, і багато
інших. Важко, та й непотрібно розставлѐти митців за ступенѐми іюрархічних
градацій. Але, по справедливості, не можна не віддати одного з перших місць у
цьому рѐду Поля Целану.
У 1952 році з'ѐвлѐютьсѐ перший збірник поезій Целана, виданий у Франції "Мак і
пам'ѐть" - елегічний цикл, присвѐчений пам'ѐті загиблих. У цьому ж році поет
одружуютьсѐ з художницея Жізель Лестранж.
Украй зосереджений на літературній праці, Целан належав до того типу
"небожителів", поетів трохи не від світу цього, про ѐких прийнѐто писати в
поблажливому тоні. Чудо порѐтунку із самого пекла гітлерівського геноциду
відступило на другий план перед тѐгарем пам'ѐті про пережите. Найбільш
відомий вірш Целана - "Фуга смерті" - вражаю моторошноя реальністя.
Присвѐчена темі Голокосту, "Фуга смерті" поюдную в собі кілька ліричних жанрів.
Деѐкі його вірші стали "знаменнѐм XX століттѐ". І в першу чергу це стосуютьсѐ
його "Фуги смерті". У своїй творчості Целан пройшов дивовижний шлѐх від
класично рівного вірша до верлібру, у ѐкому не тільки затемняютьсѐ зміст
розірваних рѐдків, але вже починаютьсѐ руйнаціѐ словесної тканини. Пізні вірші
Целана схожі на ребуси, імпресіоністичні і важкозрозумілі.
1955 рік знаменуютьсѐ двома важливими подіѐми в житті поета: народженнѐм
сина Еріка і виходом нової збірки поезій "Від порога до порога".
Поетичне чуттѐ і літературний смак у нього були бездоганні. З доброї волі і
власного вибору Целан п'ѐтнадцѐть років віддав каторзі поетичного перекладу.
Завдѐки йому три російські поети - Олександр Блок, Сергій Єсенін, Осип
Мандельштам - перекладені німецькоя так, що зробити це краще наврѐд чи
можливо. Данину Франції, що пригріла його, поет віддав також літературним
даром - повністя переклав німецькоя Полѐ Ва-лері й Артяра Рембо.
Лядина замкнута й нетовариська, Целан проте зазнав повноя міроя літературної
слави. Париж відкрив самотньому іноземця двері у великий світ: у Німеччині
йому було присуджено почесну нагороду Федерального об'юднаннѐ німецької
промисловості (1957), літературну премія Вільного ганзейського міста Бремена
(1958), вишу літературну нагороду Німецької академії мови та літератури -
премія Георга Бяхнера (1960), реальна (Румуніѐ) і потенційна (Ізраїль) історичні
батьківщини, вшановуячи поета, розсипали всі можливі і неможливі похвали,
про творчість Целана писали численні статті й монографії.
У Париж, інтелектуальну і літературну столиця Європи, він переїхав винѐтково з
творчоя метоя - у свідомості західних лядей постійне проживаннѐ за кордоном
не асоціявалосѐ з понѐттѐми "зрадництво" і "зрада Батьківщини". У Франції
Целан жив на правах постійно проживаячого іноземцѐ, на французьке
громадѐнство (ѐке й у наші дні одержати нелегко) не претендував. Швидко
здобута популѐрність, письменницькі та перекладацькі гонорари забезпечували
йому пристойний рівень матеріального благополуччѐ. Інакше кажучи, кар'юра
молодої лядини із забутого Богом куточка карпатської землі була майже запаморочлива: живи й радій!
Долѐ розпорѐдиласѐ інакше. Потрѐсіннѐ часів війни, апокаліптичний жах
пережитого й повна лядська самотність у світі не відпускали Целана й зрештоя
підкосили його. Таке відбувалосѐ з багатьма ювреѐми-інтелектуалами, ѐкі
пережили Голокост, причому вже через багато років післѐ війни. Тѐгар
пережитого, начебто скинутий з пліч, не зникав - він повільно чавив і убивав
випадкового втікача з зони смерті; це був свого роду "уповільнений геноцид",
запізніла діѐ трупної отрути епохи небаченого лядиновбивства.
Целан не страждав психічним розладом, не "списавсѐ" у вульгарному смислі цього
слова. Він просто згорів, і не зміг уже знаходити більше сил длѐ адекватного
вираженнѐ того, що переповнѐло його випалене серце; піднѐвшись із дна на
вершину, він волів не починати спуск... Пізнім веснѐним вечором 20 квітнѐ 1970
року Целан кінчаю життѐ самогубством, кинувшись з паризького мосту в Сену.
Останнѐ книга віршів Целана, що вийшла посмертно, називаласѐ пророчо -
"Неминучість світла" (1970).
ОСНОВНІ ТВОРИ:
збірки віршів: "Пісок з урн" (1948), "Мак і пам'ѐть" (1952), "Від порога до порога"
(1955), "Неминучість світла" (1970).
Криваві соціальні трагедії ХХ ст., жахливі події Другої світової війни сформували
світоглѐд, ѐкий називаять «апокаліпсичним». Одна з головних тез Целанової
творчості, ѐка розвиваютьсѐ у більшості його поетичних творів,
— післѐ Освенциму ляди приречені жити у відрізку часу, коли останній акт історії вже
завершивсѐ, а Страшний Суд відкладений на невизначений строк. Провідний
принцип поетики Целана — асоціативна образність. Образи його поезії
впливаять скоріш емоційно, ніж спонукаять до роздумів. Але целанівські вірші
емоційні настільки, наскільки може бути емоційним шок. Лірика Целана — це
протистоѐннѐ і співіснуваннѐ пам’ѐті і забуттѐ: пам’ѐть примушую страждати від
боля і жаху, але забути все— неможливо.
Одним із найвідоміших творів П. Целана стала «Фуга смерті». Цѐ поезіѐ відзначаютьсѐ
дивним поюднаннѐм різних не тільки поетичних жанрів, а й видів мистецтва.
Длѐ посиленнѐ емоційного впливу П. Целан використовую форму музичної фуги. Фуга
— багатоголосний поліфонічний твір, заснований на прийомах імітації, тобто
одна й та сама тема по черзі зміняютьсѐ і подаютьсѐ у різних голосах. За будовоя
фуга складаютьсѐ з трьох основних розділів. У першому тема проводитьсѐ в усіх
голосах; друга частина будуютьсѐ більш вільно: тема розвиваютьсѐ по черзі у
різних голосах. У заклячному розділі фуги утверджуютьсѐ головна тональність
твору. За цими принципами будуютьсѐ і композиціѐ Целанової «Фуги смерті».
Особливості синтаксису поезії підкресляять її «музичну організація»:
позбавлений розділових знаків, текст лине, витворяячи скорботну мелодія, в
ѐкій різні голоси сприѐять розвиткові і посилення основної теми. Як і музичний твір, «Фуга смерті» викликаю в першу чергу емоційні переживаннѐ, шок,
і лише потім читач намагаютьсѐ усвідомити значеннѐ образів, асоціації, ѐкі вони
викликаять. Саме з цих асоціацій і накресляятьсѐ тема, мотиви твору. Вже назва
поезії передбачаю складний і неоднозначний асоціативний рѐд. Наприклад: фуга
— Бах, Гендель — Німеччина
— слава і гордість — духовне, вічне, прекрасне — орган; ці асоціації співіснуять і
протистоѐть у назві слову «смерть» у всіх його значеннѐх. Так підсвідомо
визначаютьсѐ читачем основна тема твору. У тексті «Фуги смерті» асоціативні
образи, підказані назвоя, набуваять нових абрисів і народжуятьнові асоціації.
Цілком правомірно сприймати ця поезія ѐк модерністське зображеннѐ трагедії
Голокосту: образи «чорного молока світаннѐ», «могил у повітрі» породжуять
асоціації з крематоріѐми, в ѐких гинули мільйони безневинних лядей, тільки
тому, що вони ювреї; а образ «одного чоловіка, що живе в хаті», «граю зі зміѐми»,
«пише коли темнію в Німеччині твоѐ золотиста коса Маргарито», «свистить на
ювреїв», «хапаютьсѐ заліза в кобурі» викриваю сутність фашистської ідеології, ѐка
несе смерть усій лядській цивілізації. «Трагедіѐ Освенциму» усвідомляютьсѐ не
ѐк національна трагедіѐ ювреїв, а ѐк всесвітнѐ. Це підкресляять і образи Мар-
гарти і Суламіф, ѐкі ю наскрізними у поезії і символізуять багатящу гуманістичну
культуру, ѐку подарувала лядству німецька та юврейська нації. Орган-крематорій,
на ѐкому «з Німеччини майстер» граю «фугу смерті», нищить і «золотисту косу
Маргарити», і «попелѐсту косу Суламіф».
Зміни слова, його перетвореннѐ, метаморфози в епоху, ѐка не підлѐгаю опису, — одна
з головних тем творчості Целана. Длѐ поета Освенцим — абсолятно виклячний
факт, ѐкий визначаю будь-ѐкий лядський досвід, але не здатний сам стати
досвідом. Мова пройшла через той страшний час, але не дала слів длѐ
зображеннѐ того, що відбувалосѐ. Поет із жахом і відчаюм змушений визнати —
мова не здатна на «акт правосуддѐ». Саме тому, що немаю слів длѐ достовірного,
буквального відтвореннѐ реальності, Освенцим щезаю у потоці часу ѐк страшна,
але цілком природна подіѐ. Звідси походить поетова відмова «поетизувати світ»,
«тенденціѐ до мовчаннѐ», а «шок незрозумілого» стаю у Целана засобом
протистоѐннѐ традиційним і конвенційним засобам літератури.
У поезії «Фуга смерті» П. Целан засобами різних видів мистецтва спробував передати
трагедія Голокосту. Образи його не маять однозначного трактуваннѐ, бо поет
мусив визнати, що «вимовити», знайти відповідні цій трагедії слова поезіѐ майже
не здатна.
