Борис Пастернак народивсѐ в Москві 10 лятого 1890 року у творчій родині
художника і піаністки. У будинку Пастернаків завжди було лядно. Крім того, що в
родині підростало 4-ро дітей, там завжди гостявали письменники, музиканти та
представники інших творчих професій. Виростаячи в такому оточенні, Борис, звісно,
захопивсѐ творчістя.
Післѐ школи, ѐку Пастернак закінчив із золотоя медалля, він поступив на
яридичний факультет Московського університету, але пізніше перевівсѐ на
філософське відділеннѐ. У 1910-х роках Бориса Пастернака почали часто бачити з
футуристами. Під їх впливом він і написав свої перші вірші, ѐкі були видані в 1913
році. У 1914 році побачила світ перша книга Пастернака «Близняк у хмарах».
Через кілька років родина Пастернака емігрувала до Берліна. Сам Борис одруживсѐ
на відомій художниці Євгенії Лур'ю, разом з ѐкоя вони виховували сина.
Післѐ тривалої роботи над поезіюя Борис Пастернак взѐвсѐ за прозу. На початку 30-х
років він працявав у Спілці письменників СРСР, ѐка згодом звинуватила Пастернака в
тому, що він відірваний від реальності. Післѐ цього почалосѐ творче гоніннѐ Бориса
Пастернака. У 1958 році письменникові присвоїли Нобелівську премія в галузі
літератури за антирадѐнський роман «Доктор Живаго». Влада змусила його
відмовитисѐ від премії.
30 травнѐ 1960 року Пастернак помер від інфаркту міокарда.
Поетичний світ Бориса Пастернака постаю перед нами у всьому своюму багатстві -
багатство звуків і асоціацій, ѐкі відкриваять нам давно знайомі предмети і ѐвища з
нової, часом несподіваного боку. Поезіѐ Пастернака - це відображеннѐ особистості
поета, що виріс у родині відомого художника і талановитої піаністки. Відома лябов
Бориса Пастернака до музики - йому навіть пророкували композиторське майбутню,
але змістом його життѐ стала поезіѐ.
Перші публікації його віршів належать до 1913 року. У наступному році виходить
перша збірка поета "Близняк у хмарах". Пастернак входив у невелику групу поетів
"Центрифуга", близьку до футуризму, але потрапила під вплив символістів. До свого
ранній творчості він ставивсѐ критично і згодом рѐд віршів грунтовно переробив.
Треба сказати, що Пастернаку в цілому притаманне ставленнѐ до поезії ѐк до
напруженої роботи, що вимагаю повної самовіддачі:
Не спи, не спи, працяй,
Не перебивай праці,
Не спи, борись з дрімотоя,
Як льотчик, ѐк зірка.
Не спи, не спи, художник,
не віддававсѐ сну.
Ти - часу заручник
У вічності в полоні.
Уже в першій роки творчості у Пастернака проѐвлѐятьсѐ ті особливості його таланту,
ѐкі повністя розкрилисѐ в наступному: поетизаціѐ "прози жиз-ни", зовні неѐскравих
фактів, філософські роздуми про сенс лябові і творчості, життѐ і смерті:
лятого. Дістати чорнил і плакати!
Писати про лятому ридма,
Поки гуркотливій сльоту
Весноя чорноя горить.
Борис Пастернак вводив у свої вірші рідкісні слова і вирази - чим менше слово було в
книжковому обороті, тим краще це було длѐ поета. Тому немаю нічого дивного в
тому, що ранні вірші Пастернака післѐ першого прочитаннѐ можуть залишитисѐ
незрозумілими. Длѐ того, щоб вникнути в суть образів, створених поетом, потрібно
знати точне значеннѐ написаних ним слів. А до їхнього вибору Пастернак ставивсѐ з
великоя увагоя. Він хотів уникнути штампів, його відштовхували "затерті" поетичні
вирази. Тому в його віршах ми часто можемо зустріти застарілі слова, рідкісні
географічні назви, конкретні імена філософів, поетів, вчених, літературних
персонажів.
Своюрідність віршованого стиля Пастернака полѐгаю також у незвичайному
синтаксисі. Поет порушую звичні норми. Начебто звичайні слова, але їх розстановка в
строфі незвичайна, і тому вірш вимагаю від нас уважного читаннѐ:
У посаді, куди ні одна нога
Не ступала, лише ворожки та хуртовини
ступала нога, в біснуватоя окрузі,
Де і те, ѐк вбиті, сплѐть снігу
( "Заметіль")
Але ѐку експресивність надаю такий синтаксис поетичному тексті! У вірші "Заметіль"
мова йде про подорожнього, котрий заблукав у посаді, про завіряхи, що посиляю
безвихідь його шлѐху. Душевний стан подорожнього передаять звичайні слова, але
саме почуттѐ тривоги, розгубленості звучить в тому незвичному ритмі вірші, ѐкий
надаю йому своюрідний синтаксис.
Оригінальні і асоціації Пастернака. Вони незвичні, але саме завдѐки цьому дійсно
свіжі. Вони допомагаять описуваного поетом образу розкритисѐ саме так, ѐк він його
бачить. У вірші "Старий парк" сказано, що "карати зграй дев'ѐтки розлітаятьсѐ з
дерев ". А далі знаходимо такі рѐдки:
Зверский боля міцніять сутички,
Міцнію вітер, озверев,
І летѐть граків дев'ѐтки,
Чорні дев'ѐтки треф.
Образний рѐд цього вірша глибше, ніж може здатисѐ на перший поглѐд. Поет
використовую тут тричленної порівнѐннѐ: граки - дев'ѐтки треф - літаки. Річ у те, що
вірш написаний в 1941 році, в пору, коли не названі в ньому літаки літали дев'ѐтками,
і їх лад нагадав поетові дев'ѐтки треф і граків. У складних асоціативних рѐдах -
своюрідність поезії Пастернака.
М. Горький писав з цього приводу Пастернаку: "Багато що вражаю, але часто важко
зрозуміти зв'ѐзку ваших образів і стомляю ваша боротьба з мовоя, зі словом ". І ще:
"Іноді ѐ болісно відчувая, що хаос світу долаю силу вашої творчості і відображаютьсѐ в ньому саме ѐк хаос, дисгармонійно ". У відповідь Пастернак писав: "Я завжди
прагнув до простоти і ніколи до неї прагнути не перестану ". У зрілої ліриці поета
дійсно ю ѐсність виразу, що поюднуютьсѐ з глибиноя думки:
У всьому мені хочетьсѐ дійти
До самої суті.
В роботі, в пошуках шлѐху,
У серцевої смути.
До суті протекшіх днів
До їх причини,
До основаньѐ, до коренів,
До серцевини.
що відбуласѐ з поетом еволяціѐ була природним шлѐхом художника, що бажаю у
всьому дійти "до самої суті ". Осѐгненнѐ духовного світу лядини, законів розвитку
суспільства, природи ю головним у творчості Бориса Пастернака. Багато його вірші ю
приводом длѐ роздумів над питаннѐми життювого устроя. Ось, Наприклад, уривок з
вірша "Вокзал":
Вокзал, вогнетривкий скриньку
Розлука моїх, зустрічей і розлук,
Випробуваний друг і указниками,
Почати - не обчислити заслуг.
Бувало, всѐ життѐ мою - в шарфі,
Лише поданий до посадці склад,
І пашать намордники гарпій,
Парами очі нам застелений.
Бувало, лише поруч усѐдусь -
І кришка. Припав і отнік.
Прощай же, пора, моѐ радість!
Я спригну зараз, провідник.
Мальовнича і звукова виразність вірша, індивідуальна неповторність образної
системи - Такі характерні особливості поезії Пастернака. Цей поет впізнати. Він і
талановитий художник, і розумний співрозмовник, і поет-громадѐнин. Відомо, що
його творчий шлѐх був нелегким його засуджували, трави (післѐ написаннѐ роману
"Доктор Живаго"). У ті дні Пастернак напише:
Я пропав, ѐк звір в загоні.
Где-то ляди, волѐ, світло,
А за мноя шум погоні,
Мені назовні ходу немаю.
Що ж зробив ѐ за капость,
Я вбивцѐ і злодій?
Я весь світ змусив плакати
Над красоя землі моюї.
Визнаннѐм великого літературного таланту Бориса Пастернака була присуджена
поетові в 1958 Нобелівську премія "За видатні заслуги в сучасній ліричній поезії і на
традиційному терені великої російської прози ". Тоді Пастернака змусили
відмовитисѐ від ціюї премії. У 1989 році вона була повернута поетові посмертно.
Можна з упевненістя сказати, що літературна спадщина Бориса Пастернака маю
важливе значеннѐ не тільки в російській, а й у світовій культурі.
