Блок Олександр Олександрович був породжений двадцѐть восьмого листопада в 1880-ом
року. Поет почав своя творчість ще в дитинстві, коли йому було всього-те п'ѐть років, він і
написав свої перші римовані рѐдки
Коли маленькому Сашку здійснилосѐ дев'ѐть років, він був відправлений на навчаннѐ в
гімназія. Учивсѐ майбутній поет добре, і успішно неї закінчив. Потім у його житті пішов
яридичний факультет у Санкт-Петербурзі, але Блок провчивсѐ на ньому недовго, і
незабаром перевівсѐ на історико-філософський факультет. Який і був їм успішно кінчений в
1906-ом року
В 1897-ом року Блок подорожував за рубежем з матір'я, де й відбуласѐ його перша
закоханість. Надалі його перший романтичний досвід вплине на творчість поета
Взагалі, при житті Олександр Блок прослил надмірно влябливоя й непостійноя лядиноя.
У той час, та й у наші дні, його особисте життѐ нерідко ставало темоя розмов у суспільстві.
Не дивлѐчись на це, зі своея женоя - Лябов'я Менделюювої (дочкоя хіміка Дмитра
Івановича) він прожив у шлябі вісімнадцѐть років, поки «смерть не розлучила їх».
У своїй поезії Олександр Блок відносив себе до символістів. При цьому, критики
розціняять його творчість ѐк відособлений, що істотно відрізнѐютьсѐ від інших поетів
символізм. Одніюї з найвідоміших добутків поета - поема «Дванадцѐть».
Олександр Олександрович Блок умер 7 серпнѐ 1921 р. У поета запалилисѐ клапани
всердце.
У творчості Олександра Блоку завжди переважала тема лябові. Радість і сум з'юдналисѐ у
його лябовної ліриці, певне, оскільки ідеал витонченоя і висока, гордої і довірливій,
прекрасної і ніжної жінки не знаходив свого земного втіленнѐ.
Блок спочатку був дуже захоплений свого майбутнього дружиноя
Лябов'яДмитриевнойМенделеевой, ѐкої присвѐтив цикл «Вірші про Прекрасну Даму». За
словамиК.И. Чуковського, ѐкщо уважно вчитатисѐ у ця книжку, то побачиш, що «це
справжнѐ повість у тому, одностайно підліток настільки захоплено закохавсѐ у сусідку, що
створив із неїЛучезарнуя Діву і її навколишній пейзаж перетворив у нетутешні селища. Це був той самий, що зробив Данте з дочкоя сусідаПартинари». Усі поезії збірки просѐкнуті
жагоя «у земному побачити неземне» (У. Брясов). Суто особисте переживаннѐ
переплавляютьсѐ тут у вселенське, в містерія з прийдешнімсхождением на грішну земля
ВічноїЖенственности.
Шість років Блок писав одну жінці, присвѐтив їй 687 віршованих творів. У 1903 року поет
обвінчавсѐ з Лябов'яДмитриевной. У цьому припинивсѐ ліричний щоденник, звернений
Прекрасну Даму. У поетичний світ Блоку входѐть нові теми, нові образи. У циклі «Відплата»,
у ѐкому поет пророкую швидкий суд розплату суспільству,сковавшему,поработившему і
«>заморозившему» лядини, публікуютьсѐ що було знаменитим «Продоблестѐх, подвиги,
славу…» (1908 р.). Вірш написаний особливої манері відчутно відрізнѐютьсѐ за стилем і
тематиці з інших віршів циклу «Відплата».
Цей вірш за жанром ю лябовне посланнѐ. Це розмову з портретом далекої коханої, колись
котра покинула ліричного героѐ. Проте герой сприймаю його ѐк цілящої, одухотворений
образ. Саме й тому він звертаютьсѐ до нього не портретом, а обличчѐм й, звертаячись до
портрета, він каже оскільки нібипокинувшаѐ кохана здатна почути його, усвідомити всіюї
глибини своюї помилки і, то, можливо, повернутисѐ до героѐ. Усі вірш побудовано на
опозиції двох образів (ліричного героѐ та його улябленоя жінки), що лише підкресляю
непереборне відстань з-поміж них.
Сяжет вірші та його розвитку нерозривно пов'ѐзані особоя ліричного героѐ. У першій
строфі бачимо, що все світ героѐ зосереджений на образі коханої. «Продоблестѐх, подвиги,
славу
"Я забував на сумноя землі" - ці перші рѐдки підтверджуять, що закоханим властиво
викликаячи почуттѐ задоволеннѐ і гармонії із світом і між собоя буде лише тоді, щоб
лябові перебуваю поруч.
І ось «годину настав», на другий строфі уляблена залишаю героѐ. І сенс усього життѐ зникаю
із нея. Втрата внутрішніх оріюнтирів повністя вибиваю героѐ із колії, і він ю наодинці з
пристрастѐми, ѐкі «терзаять» його життѐ.
Протѐгом відрізка часу, укладеного у наступних трьох строфах, життѐ ліричного героѐ
наповнена лише спогадами і болем від усвідомленнѐ втрати. Однак у останньої строфі
бачимо, що він нарешті вдаютьсѐ прийнѐти зріле рішеннѐ відпустити втрачену лябов, й у
безсумнівно видно дорослішаннѐ героѐ та її становленнѐ ѐк самодостатньоя особистості.
a. Композиціѐ: розмір, рима, ритм.
Розмір вірші:
_ _' / _ _' / _ _' /_ _'/ _ _' /_ п'ѐтистопний ѐмб. Цей віршований розмір використовувавсѐ
багатьма поетами від Шекспіра до сучасників «Срібного віку». Він відтворяю лядську
промову на рамках епічного чи драматичного оповіданнѐ, напруженість волі, йому
притаманні ѐсність, твердість. Очевидним ю те, що Блок використовую імен цей розмір, аби
підкреслити трагізм, виражений у творі.
>Рифма перехресна.
Перша рѐдок останньої строфи «Не мріѐти про ніжності, славу…», з одного боку, завершую
вірш, створяячи кільцеву композиція. З іншого боку, вони містѐть глибоку думка, що
особиста щастѐ лядини її соціальна роль тісно пов'ѐзані між собоя. b. Дороги. Щоб надати мови літературного твори більшої виразності використовуятьсѐ
спеціальні кошти: Епітети, порівнѐннѐ, метафори.
Перша рѐдок твори «Продоблестѐх, подвиги, славу…» хіба що обманяю очікуваннѐ читача.
Здаютьсѐ, що йдетьсѐ теми громадѐнського обов'ѐзку. Проте лябовні переживаннѐ
виѐвлѐятьсѐ длѐ героѐ певному етапі життѐ найважливіше, таке велике й безмежна гіркоту
його втрати. Поет із перших рѐдків натѐкаю читачеві на настрій усього твору, вживаячи
слова ѐкі епітет «На сумноя землі». У другій строфі центральним чином ю заповітне кільце
— символ лябовної вірності.Беспредельное розпач ліричного героѐ, викликане відходом
коханої, виѐвлѐютьсѐ у епізоді, що він викидаю «заповітне кільце». Ніч у разі символізую
темрѐву і невідомість. Проте, відповідно до естетичним поглѐдам поетів-символістів, ѐких
входив іА.А.Блок, значеннѐ символу будь-коли може вичерпатисѐ остаточно. І тут може
бути сприйнѐто й ширші: ніч — цей час, коли повстаять бісівські сили. Відчай і втрата сенсу
життя оповідача описуятьсѐ епітетами «проклѐтим риюмо», «в сиру ніч».
Щоб донести її до читача те, ѐк немало важила длѐ героѐ його обраницѐ, використовуютьсѐ
порівнѐннѐ: «І кликав тебе, ѐк молодість своя». Автор зазначаю, що післѐ відходу лябові
відходѐть і знов найкращі дні життѐ нашого героѐ. Безтурботна яність позаду, настав час
суворого дорослішаннѐ.
Метафори "коли твоя обличчѐ простий оправі", "переді мноя сѐѐло на столі", що вказуять
нам на героїня, відбиваять те, що ліричний герой схильний обожнявати і ідеалізувати її ще
післѐ зрадництва. "Я кинув вночі заповітне кільце", "ти віддала доля іншому" – ці метафори
хіба що свідчить про вибір обох персонажів та те що, шлѐхи їх розходѐтьсѐ.Олицетворениѐ
"летіли дні", "вино і пристрасть краѐли життѐ моя" Блок використовую, щоб показати, ніби
за життѐм долея героѐ висѐть потойбічні темні сили, із ѐкими не хоче боротисѐ. Силу
лябовного почуттѐ ліричного героѐ актуалізую і мотив сну:
«Я міцно спля, мені спитьсѐ плащ твій синій,
У ньому ти в сиру ніч пішла».
з. Стилістичні постаті:
>Повтори/рефрен: «обличчѐ простий оправі». Повтореннѐ демонструю важливість длѐ
автора описуваного об'юкта, процесу, дії тощо. При вживанні ціюї фігури автор багаторазово
згадую про щось і йоговзволновавшем, концентруячи ще й увагу читача у цьому.
>Антитеза: Протиставленнѐ — виразне засіб, що дозволѐю зробити особливо мою найбільше
враженнѐ на читача, передати сильне хвиляваннѐ автора з допомогоя швидкої зміни
протилежних за змістом понѐть, вживаних з тексту вірші. Також ѐк об'юкт протиставленнѐ
можна використовувати протилежні емоції, відчуттѐ провини і переживаннѐ чи його героѐ.
«Коли твоя обличчѐ простий оправі
Переді мноя сѐѐло на столі…
>Твое обличчѐ його простий оправі
Своюя рукоя прибрав ѐ зі столу»;
>Инверсиѐ: «>Терзали життѐ моя», «плащ твій синій», «в сиру ніч пішла», «прибрав ѐ зі
столу».Инверсиѐ в поетичні тексти виконуюакцентнуя чи значеннюву
функція,ритмообразуящуя функція длѐ вибудовуваннѐ поетичного тексту, і навіть
функція створеннѐсловесно-образной картини. >d. Поетична фонетика:
>Ассонанс: «Прикро, де притулок твоюї гордині / Я міцно спля, мені снитьсѐ плащ твій
синій», «Усіминовалось, молодість пройшла! / Своюя рукоя прибрав ѐ зі столу».
>Анафора надаю тексту додаткову емоційність.
«І згадав ѐ тебе перед аналоюм,
І кликав тебе, ѐк молодість своя…»
Навіть із десѐти роках ліричний герой все згадую той фатальний день прощаннѐ:
«Я кликав тебе, але не озирнуласѐ,
Я сльози лив, але не зійшла».
e. Синоніми, антоніми, омоніми, архаїзми, неологізми.
Синоніми: доблесті, подвиги, слава; мила, ніжна.
>Архаизми: годину настав, аналой, гординѐ.
5. Образ ліричного героѐ, авторське «Я»
У вірші "Продоблестѐх, подвиги, славу" з'ѐвлѐютьсѐ образ спустошеного життѐм лядини з
нелегкої долея. Віршавтобиографично, либонь у цей період від цього йде його лябов —
Лябов Дмитрівна, онука знаменитого хіміка Менделююва, і геть до близького друга Блоку —
поетові Андрія Білому.
>Расставшись з коханоя, герой втратив сенс усього життѐ, вона втратила себе. Не зустрічаю
він більше й справжньому коханні, життювому шлѐху він зіштовхуютьсѐ лише з пристрастя.
Ми, що, втративши коханої, герой зневіривсѐ у житті, втратив моральну опору. Втрата
перетворила безтурботну життѐ героѐ в існуваннѐ. Його терзаять вино і пристрасть, але ці
не духовне життѐ, а лише гріховна пародіѐ її у, що спалявала і спустошуяча душу.
Символічно, що герой згадую кохану перед аналоюм (аналой — високий столик з похилим
верхом, ѐкий маю у Церкви кладуть ікони і свѐщенні книжки). Вочевидь, у коханні він шукаю
порѐтунку длѐ своюї заблудлій душі. Також саме перед аналоюм в Храмі проводитьсѐ обрѐд
вінчаннѐ. Цей образ використаний, щоб показати, ѐк дороги героя вже забуті клѐтви
вічному коханні і вірності.
>Строка «Усіминовалось, молодість пройшла!» підкресляю, що час не можна вдіѐти.
Лядина, заглибившись у свої стражданнѐ, і потім, прагнучи утішитисѐ, проводѐчи дні у
пошуках істини у вині, втратив ѐк лябов. Він втратив усе. Честолябні мрії яності відійшли в
небуттѐ до минулого. Життюві плани залишилисѐ нереалізованими. Тільки усвідомивши це,
ліричний герой знайшов собі сили прибрати портрет коханої зі столу. Проте, втративши
кохану, ліричний герой не озлобивсѐ проти нього. Через рік він досі називаю її милої і ніжної.
Розрив сприймаютьсѐ ѐк фатальна випадковість, у ѐкій винна гординѐ.
Завжди плекав сподіватисѐ її поверненнѐ. Портрет, оздоблений зі столу фіналі вірші,
свідчить остаточну втрати ціюї надії, але це і певний мужній крок лядини, у ѐкому розум,
нарешті, переміг хворобливе,разросшеесѐ до масштабів почуттѐ. Однак цей прощальний
жест героѐА.А.Блок зумів вкласти стільки горѐ й нудьги, що читач, навіть розуміячи
правильність досконалого вчинку, однаково продовжую співчувати знедолений лядині.
У вірші ѐскраво виражено драматургічна початок, що вирізнѐло лірикиА.А.Блока загалом.
Типовий лябовний трикутник перетворивсѐ на безутішну драму розбитого серцѐ. Деѐкі
образи вірші також нагадуять деталі театрального реквізиту. У цілому цей непростий період поет пориваю відносини із своїмидрузьѐми-символистами.
Здавалосѐ, що Блок топить розпач у вині. Але, попри це, головноя темоя віршів періоду
“Страшного світу” усе ще залишаютьсѐ лябов. Проте біль, кого поет пише свої чудові вірші,
не колишнѐ Прекрасна Дама, а фатальна пристрасть, спокусницѐ, руйнівницѐ. Вона мучить і
спаляю поета, і неспроможна вирватисѐ з-під її влади.
Навіть про вульгарності й грубості страшний світ Блок пише одухотворено і гарно. Хоча вже
й не вірить у лябов, не вірить ані у що, але спосіб незнайомки віршем цього періоду усе ще
залишаютьсѐ прекрасним. Поет ненавидів цинізм і вульгарність, їх кількість ніколи був у його
віршах.
