Генрік Йоганн Ібсен народивсѐ 2 березнѐ 1828 року у невеличкому тор¬говельному
містечку Шиюні, в родині, що належала до кола місцевої купе¬цької аристократії. У
1836 році справи Кнута Ібсена, батька майбутнього письменника, зазнали рѐд
невдач, і йому довелосѐ оголосити банкрутство.
Шукаячи заробітку, молодий Генрік у 1843 році влаштувавсѐ аптекарсь¬ким учнем у
глухому містечку Грімстаді. І тут, і в рідному місті Ібсен був оточений буденністя
міщанського існуваннѐ і тим традиційним, патріархальним укладом побуту, ѐкий не
міг не залишити своїх слідів у ранніх життювих враженнѐх драматурга. Розмірене
міщанське існуваннѐ глухої норвезької провінції уже в ці роки дитинства, отроцтва і
перших самостій¬них кроків у житті розгорнулосѐ перед Ібсеном у контрастах
забезпеченого родинного побуту і несподіваної бідності, мнимого благополуччѐ
затишно¬го міщанського середовища і підневільної роботи, що мало відповідала
поетичним нахилам.
Ібсен входить у коло місцевої запальної і сповненої поривань молоді, ѐка
романтично мріѐла про політичну перебудову країни, молоді, ѐка сміливо
вільнодумствувала на страх грімстадському міщанству. Бурі 1848 року доходѐть і до
далекого норвезького портового містечка. В усій країні вони з особливоя силоя
пробуджуять літературні національно-романтичні традиції, а в творчості
письменника-початківцѐ знаходѐть свої перші політичні відображеннѐ. Саме в цей
час на зміну раннім лірико-сентиментальним віршам Ібсена з'ѐвлѐятьсѐ схвильовані
відгуки на угорську револяція, цикл сонетів, викликаних датсько-прусськоя війноя, дошкульні епіграми, спрѐмовані проти місцевої громадської і бя¬рократичної
верхівки. Шум цих же міжнародних бур змусив Ібсена вперше виступити і в ролі
драматичного письменника. Із латинських класиків, ѐких він вивчав, Ібсен узѐв сяжет
своюї першої трагедії «Катіліна», надрукова¬ної в 1850 році на власний страх і риск
таким же яним, ѐк і сам автор, захопленим шанувальником його таланту. Трагедіѐ
пройшла непоміченоя критиками і театрами. Більша частина тиражу її виданнѐ була
продана ѐкомусь крамареві на обгортковий папір.
Весноя 1850 року Ібсен поїхав у столиця — в Хрістіанія (нині м. Осло), де, однак,
йому не вдалосѐ здійснити свого наміру — стати студентом медичного факультету.
Відсутність потрібних коштів і невдача на екзаменах закрили перед ним дорогу в
науку, але побічно сприѐли тому, що Ібсен, залишившись у столиці і ведучи в ній
життѐ вільного літератора, пройшов другу, післѐ аптекарського учнівства, ступінь
школи життѐ. Він діѐльно співробітничаю в періодичній пресі, бере участь в
робітничому русі, ѐкий розвиваютьсѐ під керівництвом одного з ранніх норвезьких
дрібно¬буржуазних соціалістів, Маркуса Тране, бере участь у виданні сатиричного
журналу « Андхрімнер». У столиці Ібсен віч-на-віч стикаютьсѐ з норвезькоя
«великоя» політикоя, що твориласѐ ѐк у стінах парламенту, так і в різних
політиканствуячих гуртках. До цього часу слід віднести і його разчаруваннѐ в цій
«великій» політиці, ѐка в дійсності була політикоя малих і здебільшого вузько-
користолябних ділових комбінацій.
У 1852 році, післѐ відносного успіху одноактної поетичної драми «Бо¬гатирський
курган», Ібсен одержав запрошеннѐ на посаду драматурга і ре-
jKiicepa при міському театрі в Бергені. Тут він написав і поставив цілий цикл и'юс за
мотивами національних переказів, саг та богатирських пісень.
У 1857 році Ібсен працяю художнім керівником норвезького театру а Хрістіанії, де
йому довелосѐ витримати серйозну боротьбу за проникнен¬нѐ національної
тематики на столичну сцену на противагу винѐтково датському впливові, ѐкий
панував там, так й в усьому норвезькому культурному житті. Тут же настав і рішучий
перелом у філософських та суспільних настроѐх письменника, ѐкий провів різку грань
між собоя і пануячими в соціально-політичному житті країни партіѐми відвертих
реакціонерів і удаваних демократів ліберально-примиренського напрѐм¬ку.
Протести і нападки, мішення ѐких стала його нова п'юса — «Комедіѐ коханнѐ»,
цькуваннѐ, влаштоване проти письменника і реакціонерами і ліберальствуячим
міщанством, гірке розчаруваннѐ і обуреннѐ, викли¬кані в нього датсько-прусськоя
війноя, в ѐкій Ібсен цілком справедливо побачив загрозу незалежності всього
півострова, прискорили рішеннѐ письменника покинути батьківщину. У квітні 1864
року він виїхав за кордон, де й прожив — у Римі, Дрездені та Мянхені — до 1891
року, лише двічі на короткий час відвідавши батьківщину.
Живучи за кордоном, Ібсен маю можливість ближче і ширше познайо¬митисѐ з
світовим політичним життѐм, тим більше, що у 60—70-ті роки перед його очима
розгорнулись події такого першорѐдного історичного значеннѐ ѐк об'юднаннѐ Італії,
франко-прусська війна, виникненнѐ і за¬гибель Паризької Комуни. В цей час він створив такі драми ѐк «Пер Гянт», «Бранд», «Кесар і Галілеѐнин», «Лѐльковий дім»,
«Стовпи суспільства», «Привиди» тощо.
У 1891 році Ібсен повернувсѐ на батьківщину. А у 1898 році Норвегіѐ урочисто
відсвѐткувала сімдесѐтиліттѐ великого письменника.
Помер Генрік Ібсен 1906 року післѐ виснажливої хвороби.
