пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

39Символічний сенс сяжету п'юси «Носороги» Е.Йонеско.

Визнаний метр французької літератури, один із засновників "драми абсурду",

письменник, в ѐкому, за висловом французького критика Сержа Дубровського,

співвітчизники вбачаять "їдкого спостерігача, безжального колекціонера

лядської глупоти й зразкового знавцѐ дурнів".

 Витоки творчості. Ежен Йонеско народивсѐ 26 листопада 1912 року у румунському

місті Брашов. Його мати була француженкоя, тож у 1913 р. батьки майбутнього

драматурга перебралисѐ до Парижа. До Румунії родина повернуласѐ аж у 1925

р. У Бухаресті Ежен закінчив університет, викладав французьку мову в ліцеї. А в

1938 p., отримавши стипендія, назавжди виїхав до Франції.

 До 1948 р. Йонеско робив лише регулѐрні щоденникові записи і, за його власними словами, відчував відразу до театру. 1950 р. в паризькому "Театр де

Ноктамбяль" ("Театрі Сновид") режисер Н. Батай поставив першу п'юса Йонеско

"Голомоза співачка". Приводом до написаннѐ п'юси стало ознайомленнѐ автора

із самовчителем англійської мови. В безглуздості завчуваних фраз, у

беззмістовності діалогів, у банальності думок і алогічності ситуацій, описаних у

підручнику, Йонеско побачив відображеннѐ абсурдності лядського буттѐ.

 У пошуках нової естетики. "Голомоза співачка" маю підзаголовок "антип'юса".

Йонеско, справді, пише твір, ѐкий руйную канони драматургічного роду.

"Голомоза співачка" — п'юса камерна, ѐк, втім, і більшість п'юс Йонеско. Головні

персонажі — подружнѐ пара Смітів і подружжѐ Мартінів, ѐкі навідалисѐ в гості

до Смітів. П'юса позбавлена традиційного сяжету, в ній, по суті, нічого не

відбуваютьсѐ. Персонажі обміняятьсѐ репліками, словами, в ѐких немаю ні

нової інформації, ні оригінальної живої  думки. Діалог у п'юсі будуютьсѐ за

принципом алогічності, руйнуваннѐ причиново-наслідкових зв'ѐзків. Динамізм

п'юси полѐгаю в тому, що в міру наближеннѐ до фіналу мова персонажів стаю

дедалі більше нечленороздільноя, і в завершальній сцені вони кидаять в

обличчѐ один одному вже не репліки і навіть не слова, а окремі склади й звуки.

 Автоматизм мови  —  головна тема "Голомозої співачки". П'юса Йонеско вчить

нонконформізму, розвінчую дрібного буржуа ѐк тотального конформіста, ѐк

лядину сприйнѐтих нея ідей і гасел.

 Уроки абсурду. Друга п'юса Йонеско "Урок" (1951) розвиваю ідея драматурга про

творчу енергія мови. Мова трансформую реальність: скромний вчитель

перетворяютьсѐ в убивця, бо "арифметика веде до філології, філологіѐ —  до

злочину". Вчитель, носій мови, втіленнѐ інтелектуального, розумного начала, у

своюму юдиноборстві з наївним самовдоволеннѐм і неотесаним "тверезим

глуздом" своюї учениці піддаютьсѐ енергії мови, її владі й вчинѐю злочин.

 П'юси "Жертви обов'ѐзку" (пост. 1953), "Амедей, або ж Як його позбутисѐ" (1954),

"Безплатний убивцѐ" (1958) розвиваять тему абсурдності буттѐ, поступово

руйнуять зовнішня правдоподібність образу, нерідко іляструячи процеси, що

відбуваятьсѐ у підсвідомості.

 Проти стадності й звиродніннѐ. П'юса "Носороги" (1959)  —  алегоріѐ лядського

суспільства, де озвіріннѐ лядей — закономірний результат соціального устроя.

Згодом Йонеско так поѐснявав задум свого твору: "Носороги" — без сумніву,

антинацистський твір, але передусім це п'юса проти колективних істерій та

епідемій, що криятьсѐ під личиноя розуму та ідей, але не стаять від цього

менш серйозними колективними захворяваннѐми, ѐкі виправдовуять різні

ідеології". Авангардним Йонеско вважав таке мистецтво, ѐке поюдную в собі

конкретно-історичне та універсальне, котре в актуальному вбачаю певну

"незмінну загальну основу, що її можна розкрити безпосередньо в собі". На

думку Йонеско, мистецтво за своюя природоя ю аристократичним, позаѐк

захищаю індивідуальність проти стадності: "Справжній аристократизм ю не чим

іншим, ѐк прагненнѐм до свободи". Драматург гостро виступав проти ангажованості мистецтва: "Ангажованість ампутую лядину". Важливим

завданнѐм мистецтва він вважав дослідженнѐ величезних просторів всередині

нас самих. У п'юсах "Повітрѐний пішохід" (1963) та "Король помираю" (1963)

головноя стаю тема смерті та руйнуваннѐ. П'юса "Спрага й голод" (1965) свідчить

про відхід Йонеско від сатиричної спрѐмованості й відносної конкретності

зображеннѐ, цей твір ю найбільш повним втіленнѐм песимістичних ідей

драматурга, знайомих читачеві й глѐдачу за його ранніми творами.

 До межі Мовчаннѐ. 1970 р. драматурга було обрано членом Французької академії.

Проте невдовзі післѐ цього Йонеско відійшов від літературної діѐльності,

присвѐтивши свою дозвіллѐ колекціонування полотен уляблених художників

(його "кумирами" були передусім Хуан Міро та Макс Ернст) та малѐрству

(картини Йонеско нагадуять веселі дитѐчі малянки).

 Помер Е. Йонеско в 1998 році. Останні роки його життѐ минули у швейцарському

містечку Сен-Галлен. За кілька років до смерті, озираячись назад і оціняячи

пройдений шлѐх, драматург зазначав на сторінках німецького журналу "Цайт

магазін": "Голомоза співачка" — це п'юса мовчаннѐ, бо ні про що не розповідаю.

На схилі віку ѐ усвідомив, що дуже лябля життѐ, лябля лядей, але своюя

творчістя наблизивсѐ до межі Мовчаннѐ".

 

Драма Е. Йонеско "Носороги"  -  одна з найцікавіших п'юс не тільки свого часу.

Написана 1959 року, вона відобразила суттюві особливості розвитку лядського

суспільства (поза межами часу і простору). Справді, у "Носорогах" розігруютьсѐ

драма самотності особистості, індивідуальної свідомості у зіткненні зі

суспільним механізмом. Йонеско стверджую, що ідеѐ маю ціну і сенс, доки вона

не полонила свідомість багатьох, бо тоді вона стаю ідеологіюя. А це вже

небезпечно.

      Йонеско застосовую  своюрідну форму, змальовуячу гротескну картину

перетвореннѐ лядей на носорогів. Абсурдність подій, зображених

драматургом, підкресляю гостроту думки автора, ѐкий виступаю проти

знеособляваннѐ, позбавленнѐ індивідуальності. Зважаячи на час написаннѐ

п'юси,  зрозуміло, ѐк хвиляю Йонеско проблема наступаячого, войовничого

тоталітаризму. Муссоліні, Сталін чи Мао  -  завжди десь знайдетьсѐ ідол, ѐкого

обожествлѐять, ѐкому поклонѐютьсѐ натовп. Але саме ідол, бо звертаютьсѐ до

натовпу, а не до лядини. Бог сприймаютьсѐ індивідуально і робить нас особисто

відповідальними за все, що робимо, отже  -  неповторними. А Сатана

знеособляю, робить натовпом. Таким чином від подій свого часу Йонеско

робить крок до узагальненнѐ загальноетичного характеру. Крізь видимий

абсурд подій, описаних у "Носорогах", просвічуять важливі філософські ідеї:

сенсу буттѐ, здатності лядини протистоѐти злу, зберігати себе ѐк особистість.

Ідеѐ протистоѐннѐ злу показана через опір п'ѐнички й нечепури Беранже

загальному омасовлення. Чому саме йому, а не  вишуканому правильному

Жану, ѐкий знаю, ѐк жити, це вдаютьсѐ? Адже, на перший поглѐд, Жан  -  це уособленнѐ всіх чеснот, уособленнѐ респектабельності і громадського

визнаннѐ. Проте все це  - спосіб бути ѐк всі, мати повагу суспільства, живучи за

правилами. Він не визнаю інших лядей і думок, і цѐ нетерпимість не даю йому

бачити інших, відчувати ще когось. Толерантне ставленнѐ до чужих ідеалів,

смаків, віросповіданнѐ, нації  - свідченнѐ високої культури, миролябності. Саме

цими рисами наділений Беранже. Длѐ нього зовнішній успіх, до ѐкого прагне

Жан, несуттювий. Але це й даю йому свободу самому вирішувати, що ю зло, і

самому боротисѐ: "Я останнѐ лядина і буду нея до самого кінцѐ! Я не здамсѐ!"

      Таким чином, засобами театру абсурду Ежен Йонеско попереджую лядство про

загрозу знеособляваннѐ і тоталітаризму. І в цьому прихований сенс п'юси

"Носороги".

 


19.06.2015; 12:13
хиты: 181
рейтинг:0
Гуманитарные науки
литература
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь