Томас Стернз Еліот народивсѐ 26 вереснѐ 1888 року у американському місті Сент-
Луїс.
Був сьомоя та наймолодшоя дитиноя в Сент-Луїсі, штат Міссурі, в родині
Генрі і Шарлотти Еліотів. Генрі був бізнесменом, а Шарлотта — поетесоя. Мати
поета була дуже обдарованоя жінкоя, та крім іншого, написала біографія
Вільѐма Грінліфа Еліота. Томас Еліот спочатку навчавсѐ в Академії Св. Луїса
Сміта, де вивчав латинську, грецьку, французьку та німецьку мови, а післѐ цього
потрапив до академії Мільтон в Массачусетсі.
В 1906 році поет став студентом Гарвардського університету, в ѐкому вчивсѐ до 1909
року, коли він отримав диплом магістра. Того ж часу в «Гарвард Адвокет» були
опубліковані його перші вірші.
Його життѐ різко повернулосѐ в грудні 1908 року, коли йому в руки потрапила
книжка А. Симонса «Символістський рух в літературі» (1895), присвѐчена
творчості поета Ж. Лафорга. В 1910 році Томас Еліот поїхав вчитисѐ далі до
Сорбони. Там він познайомивсѐ з Ж. Верденалем, ѐкому він присвѐтив своя
«Лябовну пісня Дж. Альфреда Пруфрока» та ѐкий пізніше загинув в битві при
Дарданеллах. Поет увійшов в коло творчого життѐ, ѐке в той час крутилосѐ
навколо Е. Дяркгейма, П. Дженета, Р. де Жормонта, П. Пікассо та Анрі Бергсона.
В 1911 Еліот повернувсѐ до Гарварду, щоб написати дисертація з філософії,
присвѐчену англійському філософові Ф. Х. Бредлі. В той час він також вивчав
санскрит та буддизм, антропологія. Томас Еліот працявав в групі, ѐка вклячала
в себе Сантаѐну, У. Джеймса, Бертрана Рассела та Дж. Ройса.
В 1914 році поет улаштувавсѐ в Англії завдѐки премії на навчаннѐ. Разом зі своїм
співвітчизником і прихильником модернізму, Езроя Паундом, він почав
реформувати поетичний стиль.
В 1921 році післѐ візиту його матері та сестри в поета трапивсѐ нервовий зрив, і він
поїхав разом з дружиноя на лікуваннѐ до Лозанни (Швейцаріѐ), де закінчив
«Пустельну земля». За рекомендаціѐми Езри Паунда поет скоротив роботу
наполовину. У 1922 році Еліот заснував журнал «Крайтеріен».
В 1948 році він був нагороджений Нобелевськоя Преміюя з літератури та орденом
«за заслуги». В 1957 році одруживсѐ зі своюя секретаркоя Есме Валері Флетчер
(вона була молодшоя за Еліота на 38 років). В 1964 році поета було нагороджено Президентськоя Медалля Свободи.
4 січнѐ 1965 року Томас Еліот помер від емфіземи, та його прах був відвезений до
Церкви Св. Майкла в Іст Кокер.
«РАНОК БІЛЯ ВІКНА»
Вірш входить до збірки «Пруфрок та інші спостереженнѐ». Це гротескна замальовка
буржуазного суспільства, що переростаю в трагічні вірші про крах особистості у
вирі байдужого міста. Перед нами розгортаютьсѐ картина міського ранку в усій
своїй буденній непривабливості:
Вони гуркотѐть тарілками, сніданок готуячи
В кухнѐх підвальних уздовж вичовганих тротуарів,
Зрозумілі мені душі смутних покоївок,
Що проросли без надії за ворітьми
На вулиці «коричневі хвилі туману» набігаять на ліричного героѐ «круговоротом
облич». Нічого піднесеного немаю і не може бути в цій урбаністичній круговерті,
що може лише облѐпати перехожого багнякоя. Тож і зникаю в перехожого,
«грѐззя забризканого... безпричинна усмішка», що ѐкийсь час «висне в повітрі і
щезаю над низкоя дахів», нагадуячи вдумливому читачеві зникаячу усмішку
чеширського кота, що так набридав своїми філософськими вигадками дівчинці
Алісі