(2 лятого 1882 —13 січнѐ 1941) ірландський письменник, ѐкого
вважаять одним з найвпливовіших письменників двадцѐтого століттѐ. Він
здобув загальне визнаннѐ перш за все завдѐки своюму монументальному
роману Улісс (1922). Крім того, його перу належать такі книги ѐк збірка оповідань
«Дублінці» (1914), напівавтобіографічний роман Портрет митцѐ замолоду (1916),
а також найбільш загадковий та багатоплановий його твір Поминки за
Фіннеганом (1939).
Хоча Джойс більшу частину дорослого життѐ прожив за межами батьківщини, його
твори просѐкнуті темоя Ірландії: всі події відбуваятьсѐ в Ірландії та більшість
сяжетів пов'ѐзані з нея. Центр світу, створеного Джойсом, знаходитьсѐ у Дубліні
та відображаю його сімейне життѐ, події й друзів (і ворогів) ще зі шкільних років.
Саме через це Джеймс Джойс став одним із найкосмополітичнішіх та
найлокальніших модерністів, ѐкі писали англійськоя.
Життѐ і творчість
Дублін, 1882—1904
Джеймс Джойс народивсѐ у 1882 році у Дублінському передмісті Ратгар у
католицькій сім'ї. Він був найстаршоя дитиноя з 10 дітей, що вижили; двою з
його братів і сестер померли від тифу. Його сім'ѐ походила з міста Фермой, що у
графстві Корк. У 1887 році його батько, Джон Джойс, був призначений
податковим інспектором у Дубліні, і сім'ѐ переїхала до престижного містечка
Брей, що 12 миль від Дубліна. Приблизно у цей час на маленького Джеймса
напав собака, що спричинило специфічну фобія стосовно собак, на ѐку він
страждав все свою подальше життѐ. Він також страждав від боѐзні грому, ѐку
його глибоко релігійна тітка трактувала ѐк ознаку Божого гніву.
У 1891 році Джойс написав вірша «І ти, Гілі» («Et Tu Healy») на смерть Стяарта
Чарльза Парнелла, політичного лідера Ірландії. Старший Джойс надрукував вірш
і навіть відіслав одну копія до бібліотеки Ватикану. У листопаді того ж року
Джон Джойс був оголошений банкрутом і звільнений з посади. У 1893 йому
призначили пенсія. Це послужило поштовхом до скочуваннѐ сім'ї у бідність, в
першу чергу через пиѐцтво батька та нездатність ефективно розпорѐджатисѐ
грошима.
Початкову освіту Джеймс Джойс отримав у Єзуїтському коледжі Клонгоуз Вуд —
школі-інтернаті, до ѐкого він потрапив у 1888 році, проте змушений був
залишити у 1892, коли його батько більше не міг оплачувати навчаннѐ. Деѐкий
час Джойс навчавсѐ вдома, і деѐкий час провчивсѐ у школі О'Коннела, що у
Дубліні. У 1893 році його зарахували до коледжу Бельведер, що належав Єзуїтам
в надії, що у нього виѐвитьсѐ покликаннѐ і він приюднаютьсѐ до ордену. Все ж
Джойс відійшов від католицизму у віці 16 років, хоча філософіѐ Томи Аквінського матиме вплив на нього протѐгом всього подальшого життѐ.
У 1898 році він вступив до щойно створеного Дублінського університетського
коледжу, де зайнѐвсѐ вивченнѐм сучасних мов, зокрема англійської,
французької та італійської. Також у цей час він активно фігурував у театральних
та літературних колах міста. Його рецензіѐ на книгу «Нова драма» Генріка Ібсена
була опублікована у 1900 році і у відповідь сам Ібсен надіслав авторові листа з
подѐкоя. У цей період Джойс написав кілька інших статей і принаймні дві п'юси,
ѐкі, на жаль, не збереглисѐ до тепер. Багато хто з його друзів з Дублінського
університетського коледжу фігуруватимуть пізніше ѐк персонажі його творів. Він
був також активним учасником літературно-історичного товариства у коледжі,
де у1900 році виступив із доповіддя на тему «Драма і життѐ».
Післѐ завершеннѐ коледжу, у 1903 році Джойс поїхав до Парижа «вивчати
медицину», хоча насправді там він розтринькував гроші, ѐкі дала йому сім'ѐ.
Через кілька місѐців перебуваннѐ там він змушений був повернутисѐ до Ірландії,
оскільки його матері діагностували рак. Переживаячи за відсутність релігійних
почуттів у сина, його мати безуспішно намагаласѐ переконати його прийнѐти
сповідь та причастѐ. 13 серпнѐ вона померла, і Джойс відмовивсѐ стати на коліна
та помолитисѐ за неї разом з сім'юя. Післѐ смерті матері він продовжував
пиѐчити і влазити в борги. Він змушений був зароблѐти вчителяваннѐм,
написаннѐм рецензій на книги та співами (у нього був чудовий тенор).
7 січнѐ 1904 року він намагавсѐ опублікувати «Портрет художника», — есе про
естетику, проте воно було відхилене журналом. Він вирішив переписати цей твір
і перетворити його на роман «Стівен Герой». Цього ж року він зустрічаю Нору
Барнакл, молоду жінку з міста Голуей, ѐка працявала покоївкоя у готелі Фінна у
Дубліні. 16 червнѐ 1904 року у них було перше побаченнѐ, і цѐ дата увійшла в
історія також ѐк день, коли відбуваятьсѐ події роману «Улісс».
Джойс залишивсѐ у Дубліні, продовжуячи пиѐчити. Післѐ одніюї пиѐтики, що
супроводжуваласѐ бійкоя, Джойса підібрав на вулиці далекий знайомий його
батька Альфред Гантер, ѐкий привів його до себе додому, де надав першу
медичну допомогу. Гантер був чоловіком юврейського походженнѐ, і за чутками,
мав зрадливу дружину. Саме він став одним з основних прототипів Леопольда
Блума в «Уліссі». Джойс також товаришував із Олівером Сен-Джон Гогарті, ѐкий
став моделля длѐ персонажа Бака Маллігана в «Уліссі». Одного разу, післѐ того,
ѐк Джойс прожив шість днів у башті Мартелло, що належала Маллігану, між
ними відбуласѐ сварка, під час ѐкої Малліган стрілѐв із пістолета у посуд, що
висів над ліжком Джойса. Він втік звідти посеред ночі і пішки добравсѐ до
Дубліна, і наступного днѐ попросив товариша забрати свої речі із башти.
Незабаром Джойс із Нороя виїхав до Європи.
1904—1920: Тріюст і Цяріх
Джойс і Нора рушили до Цяріха, де він знайшов собі роботу викладача англійської
мови у школі іноземних мов Берліца. Проте там виѐвилосѐ, що його
англійському агентові дали неправдиву інформація стосовно роботи, і директор школи направив його до Тріюста (ѐкий на той час був у Австро-Угорщині, а зараз ю
частиноя Італії). Знову ж таки там йому не знайшлосѐ роботи, але з допомогоя
директора школи іноземних мов у Тріюсті Альмідано Артіфоні, він нарешті
влаштувавсѐ на вчительську роботу у Паулі, що тоді була частиноя Австро-
Угорщини, а зараз знаходитьсѐ у Хорватії. Він викладав англійську мову
переважно морським офіцерам австро-угорської армії з жовтнѐ 1904 до березнѐ
1905 року, поки австрійська влада, виѐвивши шпигунську мережу у місті не
вигнала звідти усіх чужоземців. З допомогоя того ж таки Артіфоні, Джойс
перебравсѐ назад до Тріюста, де продовжив викладати мову. У Тріюсті він майже
постійно жив 10 років.
Того ж року Нора народила першу дитину, Джорджа. Джойс вмовив свого брата
Станіслава приюднатись до нього у Тріюсті, де на нього чекало місце вчителѐ у
школі. Приводом длѐ переїзду було нібито те, що Джеймс хотів братової
компанії та запропонувати йому набагато цікавіше життѐ, ніж той вів до того,
працяячи чиновником у Дубліні, хоча насправді Джойс хотів збільшити скупі
прибутки своюї сім'ї заробітками брата. У Тріюсті у них з братом були досить
напружені стосунки спричинені транжирством Джойса та його пристрастя до
алкоголя.
Через хронічну пристрасть до подорожей, Джойсу швидко набридло життѐ у Тріюсті
і він переїхав до Рима у 1906, де влаштувавсѐ на роботу у банку. Проте Рим
викликав у нього відразу і на початку 1907 року він повернувсѐ до Тріюста. Його
донька Лясіѐ народилась там улітку того ж року.
Джойс повернувсѐ до Дубліна улітку 1909 року разом з Джорджем длѐ того, щоб
відвідати батька і опублікувати збірку оповідань «Дублінці». Він також відвідав
сім'я Нори у Голуеї, це була перша їх зустріч, і вона, на щастѐ, пройшла вдало.
Готуячись до поверненнѐ до Тріюста, він вирішив взѐти з собоя своя сестру Еву
длѐ того, щоб та допомагала Норі доглѐдати за домом. У Тріюсті він провів лише
місѐць і знову поїхав до Дубліну ѐк представник власників кінотеатрів, з метоя
відкриттѐ там кінотеатру. До Тріюста він повернувсѐ у січні 1910 року,
прихопивши з собоя іншу сестру, Ейлін. Ева повернулась додому через кілька
років, оскільки тужила за батьківщиноя, в той час ѐк Ейлін усе життѐ прожила на
континенті, одружившись із працівником банку Франтішеком Шауреком, чехом
за походженнѐм.
У 1912 році Джойс на деѐкий час знову приїхав до Дубліна длѐ розв'ѐзаннѐ
багаторічної суперечки стосовно публікації «Дублінців» із своїм видавцем
Джорджем Робертсом. Це була його останнѐ подорож до Ірландії, і він ніколи
там більше не побував, незважаячи на проханнѐ батька та запрошеннѐ колеги
по перу, ірландського письменника Вільѐма Батлера Єйтса.
Одним з його студентів у Тріюсті був Етторе Шмітц, відомий під псевдонімом Італо
Свево. Вони познайомились у 1907 році, стали близькими приѐтелѐми та
критиками творчості одне одного. Шмітц був ювреюм, і саме він став моделля
длѐ Леопольда Блума — майже уся інформація стосовно іудаїзму, ѐка ю у романі, Джойс отримав від Шмітца. У Тріюсті у Джойса вперше почались
проблеми з зором, ѐкі переслідуватимуть його до кінцѐ життѐ і спричинѐть
десѐтки хірургічних операцій.
У 1915 році, коли Джойс виїхав до Цяріха побояячись переслідувань за свою
Британське підданство у часи Першої Світової Війни, там він познайомивсѐ із
Френком Бадгеном, лядиноя, ѐка стане його найбільш впливовим та надійним
товаришем на довгі роки. Джойс постійно радитиметьсѐ із ним під час
написаннѐ «Улісса» та «Поминок за Фіннеганом». Також, у Цяріху Езра Паунд
представить його англійському видавцеві та феміністці Гарріют Шоу Вівер, ѐка
стане меценатом та покровителем Джойса, і протѐгом наступних двадцѐти п'ѐти
років дасть йому тисѐчі фунтів лише длѐ того, щоб він міг покинути
вчителяваннѐ і зосередитись на кар'юрі письменника. Післѐ закінченнѐ війни
Джойс на короткий час повернетьсѐ до Тріюста, але не залишитьсѐ там через
зміни, ѐкі спіткали місто унаслідок війни, а також через напружені стосунки із
братом, ѐкий провів більшість війни у таборі длѐ інтернованих. Натомість він, на
запрошеннѐ Езри Паунда, у 1920 році поїхав до Парижа, де планував пробути
лише тиждень, але прожив наступних двадцѐть років.
В Парижі в 20-ті роки Джойс зустрічавсѐ з Ернестом Хемінгуеюм, останній описав ці
події в своїх мемуарах Свѐто, ѐке завжди з тобоя (англ. A Moveable Feast).
«Джакомо Джойс» (англ. Giacomo Joyce) — психолого-автобіографічне есе відомого
ірландського письменника Джеймса Джойса, що написане 1914 року і
складаютьсѐ з 16-ти сторі у довільній формі; твір вважаютьсѐ одним із найкращих
зразків малої модерністської прози. Опублікований посмертно у 1968 році.
Реальноя основоя сяжету була пережита письменником закоханість в Амалія
Поппер, його учениця. Фрагменти, з ѐких складаютьсѐ есе, фіксуять окремі миті
цих лябовних взаюмин.
"Хто? Бліде обличчѐ в рамці важкого запашного хутра, її рухи сором'ѐзливі та
нервові. Вона носить пенсне. Так: коротка мова. Короткий смішок. Коротке
кліпаннѐ повік" — так починаютьсѐ психологічне есе "Джакомо Джойс"
ірландського англомовного письменника Джеймса Джойса. Реальноя основоя
сяжету ю пережита закоханість автора у своя учениця Амалія Поппер. Митець-
новатор відмовивсѐ від традиційної манери оповіді, віддаячи перевагу "потоку
свідомості", прийому, ѐкий дозволѐв показати вся розмаїтість відтінків почуттѐ
ліричного героѐ.
У творі Дж. Джойс провадить неспішну, дещо уривчасту оповідь про власні душевні
переживаннѐ, про сплески емоцій від радості до боля, і саме тому есе маю
автобіографічний характер. На перший поглѐд, відсутність динамічних подій
створяю враженнѐ "розмитості" сяжету.
Уважно вчитавшись, ми бачимо: на перший план тут виходить образ Амалії,
показаний у різних ракурсах. Ліричний герой не байдужий ні до зовнішніх, ні до
внутрішніх рис дівчини. "Виплекана і визріла... повільно її бліді щоки запаляятьсѐ привітним опалевим рум'ѐнцем... вузол її волоссѐ повільно
розгортаютьсѐ і розсипаютьсѐ... довгасті повіки зненацька здригаятьсѐ..." — так
закоханий до нестѐми чоловік бачить своя учениця. Уривчастість вражень
героѐ; "безладність " його думок і переживань прекрасно передаять його
захопленнѐ молодістя та вродоя Амалії. В уѐві читача постаю образ тихої
чорноокої дівчини, ѐка довірливо й зацікавлено дивитьсѐ на свого вчителѐ.
Однак лябовна ситуаціѐ, описувана Джеймсом Джойсом, ю складноя і
суперечливоя, адже виникнення взаюмного почуттѐ заважаять численні табу.
Суттюва різницѐ в життювому досвіді, дистанціѐ між учнем та ученицея, лірико-
іронічне ставленнѐ героѐ до своюї закоханості... Усе це надаю зображуваному
плину почуттів розмаїтості відтінків. В есе показані тільки окремі щасливі миті
лябовних взаюмин, хвилинні спалахи почуттѐ автора: "Розіп'ѐтий коханнѐм?..
Обережніше, Джеймсе! її губи м'ѐко торкаятьсѐ, її уривчасте диханнѐ пронизую.
Поцілувала". Дж. Джойс згадую і свої переживаннѐ під час того, ѐк Амалія
оперуять. "Йду геть від її спустілого будинку. Відчувая, що ще трохи й заплачу. 0
ні! Цього не станетьсѐ, в одну хвилину, жодного слова, жодного поглѐду. Ні, ні!"
— пише він. Однак коханнѐ знову квітне аж до повної вичерпаності почуттів.
Бачимо, що у творі мало подій і на перший план виходить відтвореннѐ емоцій. Проте
твір ю автобіографічним у повному сенсі цього слова, адже наше життѐ
складаютьсѐ не лише з рѐду подій, а й душевних переживань, викликаних ними.
Усе, що складаютьсѐ з низки фрагментів, ю літописом історії одного коханнѐ.
