пользователей: 21281
предметов: 10473
вопросов: 178149
Конспект-online
зарегистрируйся или войди через vk.com чтобы оставить конспект.
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

25.Суперечливий характер образу Анни Кареніної (за романом Л.Толстого «Анна Кареніна»).

Толстой Лев Миколайович, російський письменник, граф. Народивсѐ 28 серпнѐ (9

вереснѐ) 1828 р. у Тульській губернії, у маютку Ясна Галѐвина. Батько  -  граф Н. И.

Толстой, учасник Вітчизнѐної війни 1812 р. , мати - кнѐгинѐ М.

Н. Волконська. Товстої рано втратив  батьків і виховувавсѐ тіткоя Т. А. Ергольской.

Одержавши домашню утвореннѐ, надійшов у Казанський університет, що залишив

післѐ другого курсу й, піддавшись угодам старшого брата Миколи, восени 1851 р.

виїхав на Кавказ янкером артилерійської бригади. За два роки, проведені там, їм

була написана автобіографічна повість «Дитинство»  -  перший друкований добуток

(опублікована під ініціалами Л. Н. у журналі «Сучасник» в 1852 р.), що разом з

повістѐми, що з'ѐвилисѐ пізніше, «Отроцтво» (1852-1854) і «Юність» (1855-1857),

входила в задум автобіографічного роману «Чотири епохи розвитку» (останнѐ

частина - «Молодість» - так і не була написана).

Незабаром післѐ початку Кримської війни Толстого по його особистому прохання

переводѐть у Севастополь. Отут були написані (і опублікований в «Сучаснику» в 1855-

1856 р.) рѐд нарисів, що одержали назву «Севастопольські розповіді», що зробила

величезне враженнѐ на російське суспільство майже репортажноя вірогідністя й

одночасно  -  різким, неприхованим неприйнѐттѐм війни. Один з нарисів навіть

удостоївсѐ особистої похвали імператора Миколи I. В 1855 р.

Толстой приїжджаю в Петербург, зближаютьсѐ зі співробітниками «Сучасника»,

знайомитьсѐ з Н. А. Некрасовим, И. С.

Тургенювим, И. А. Гончаровим, Н. Г. Чернишевським і ін. У період з 1856 по 1859 р.

Товстої шукаю себе в літературному середовищі, намагаютьсѐ затвердити своя творчу

позиція Незадоволений творчістя й розчарований у світському й літературному

колах, Толстой на. рубежі 60-х років вирішую залишити літературу, вертаютьсѐ в Ясну

Галѐвину й присвѐчую себе просвітительської діѐльності: створяю школу длѐ

селѐнських дітей, вивчаю педагогіку в Росії й за рубежем, видаю педагогічний журнал

«Ясна Галѐвина», пізніше (1871-1875) пише «Абетку» і «Нову абетку». В 1862 р.

Толстой женитьсѐ на С. А. Берс і патріархально живе у своїй садибі ѐк глава великої

родини. Вихід з духовної кризи націй він бачить, насамперед, у зближенні з народом,

його інтересами, потребами, а також у звертанні до історії длѐ розуміннѐ сучасності В

60-  70-е роки Толстої створяю два самих значимих своїх добутки  -  роман-епопея

«Війна й мир» (1863-1869) і роман «Ганна Каренина» (1873- 1877).

В 80-х роках він байдужію до літературної роботи й навіть засуджую її ѐк «панську

забаву». Нові, філолофсько-релігійні добутки: «Сповідь»,  «Дослідженнѐ

догматичного богослов'ѐ» (1879-1880), «З'юднаннѐ й переклад чотирьох Євангелій»

(1880-1881), «У чому моѐ віра?» (1882-1884), виражаять його нове світосприйманнѐ -

відкиданнѐ вищих шарів суспільства, державності, казенній церкві, бярократії й

кріпосного права, і разом з тим  -  непротивленнѐ злу насильством, ідеї всесвітньої

лябові й всепрощеннѐ. Властиво художнѐ творчість письменника просочуютьсѐ

публіцистикоя, прѐмими викриттѐми неправого суду й сучасного шлябу,

землеволодіннѐ й церкви, жагучими  звертаннѐми до совісті, розуму й достоїнству лядей.

У цей період він створяю повести «Смерть Івана Ілліча» ( 1884-1886), «Крейцерова

соната» ( 1887-1889), «Диѐвол» ( 1889-1890), драматичні добутки «Влада темрѐви»

(1886) і «Плоди освіти» (1886- 1890), цикл т.зв. «народних розповідей», трактат «Що

таке мистецтво?» (1897- 98) і, звичайно, роман «Воскресіннѐ» (1889-1899). На рубежі

століть основний длѐ творчості Толстого темоя стаю сяжет «відходу», різкого й

докорінного перелому в житті («Батько Сергий», 1890- 1998 р.; « Хаджі-Мурат» 1896-

1904 р.; «Живий труп», 1900 р.

; «Післѐ балу», 1903 р.; «Посмертні записки старцѐ Федора Кузмича...», 1905 р. і ін.

). В останню десѐтиліттѐ життѐ Толстой ю визнаним главоя російської літератури,

підтримую В. Г. Короленко, А. П. Чехова, М. Горького. 28 жовтнѐ (10 листопада) 1910

р.

він таюмно йде з будинку, по дорозі занедужую й умираю на станції Астапово

Рѐзанско-Уральської залізниці Толстой вплинув на еволяція й розвиток реалістичних

традицій у світовій літературі; сліди цього впливу носить творчість таких

письменників, ѐк Р. Ролан, Ф. Мориак, е. Хемингуей, Дж.Ґолсуорсі, Б. Шоу, Т. Манн,

Р. М. Рильке й др.

Образ головної героїні роману Л. М. Толстого «Анна Кареніна» ю суперечливим в

своїй органічній юдності. Якщо виходити з епіграфа, поставленого автором до свого

твору: «Мне отмщение, и аз воздам», то Анна ю героїнея «негативноя», що

порушила свій «супружній» обов’ѐзок і була за це покарана долея. Так робить

Толстой і в плані сяжетному, привівши своя головну героїня до самогубства. Разом

з тим і порушеннѐ Анноя свого сімейного обов’ѐзку ю в творі російського

письменника цілком обгрунтованим та неминучим, і не тільки з точки зору характеру

Анни, а й з точки зору всіх обставин, теж всебічно представлених в романі. Анна —

натура щира, відверта, енергійна, позбавлена лицемірства. Полябивши Вронського,

вона повністя віддаютьсѐ цьому почуття і не може й не хоче, навіть зовні,

обмежитисѐ в даному разі рамками лише звичайного світського роману, ѐких в її

дворѐнському середовищі було чимало, і на ѐкі світська публіка дивиласѐ «крізь

палвці». Кареніна —  свого чоловіка. Анна ніколи не лябила: заміж вийшла, може,

без прѐмого примусу, але й не за веліннѐм серцѐ. її чоловік ніколи не був длѐ неї

справжнім авторитетом, не був і другом, ѐкого б вона поважала, з ѐким би

рахуваласѐ, ѐкщо й не кохала його.

Анна могла наважитисѐ на розрив, навіть на розлученнѐ офіційне із своїм чоловіком,

але не ціноя відмови від свого сина. Будучи добропорѐдноя жінкоя, ѐка звикла до

поваги до себе з боку оточуячих, Анна тѐжко перенесла зневагу, виѐвлену їй

світським середовищем, післѐ розриву з Кареніним. Якщо б вона не мала власної

гордості ѐк жінка і ѐк лядина, вона б більш-менш терпеливо зносила зневагу

оточуячих і те, що лябов Вронського до неї поступово згасала.

Але зрозумівши те, що становище її стало безвихідним — Вронський не тільки вже

майже не лябить її, а й сприймаю зв’ѐзок з нея ѐк непереборний тѐгар; Каренін

ніколи не віддасть їй сина ї не дасть навіть можливості з ним бачитисѐ, а її становище добропорѐдної жінки безповоротно втрачено — Анна кінчаю життѐ самогубством, хоч

і грішить в даному разі ще раз, занапастивши власну душу і покинувши сиротами

двох своїх дітей: сина і зовсім маленьку дочку.


19.06.2015; 12:13
хиты: 146
рейтинг:0
Гуманитарные науки
литература
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2016. All Rights Reserved. помощь