Дата народженнѐ 26.08 - 1880; Дата смерті 09.11 - 1918 Французький поет , класик
французької літератури ХХ століттѐ Гійом Аполлінер ( 26.8.1880 , Рим , - 9.11.1918 , Париж)
народивсѐ в сім'ї польської аристократки та італійського офіцера , був хрещений ѐк Вільгельм
Аполлінарій Костровицький . Здобув освіту в Монте -Карло , згодом перебравсѐ до
Парижа. Деѐкий час працявав учителем , потім цілком присвѐтив себе літературі . У 1913
році був опублікований поетична збірка " Алкоголь " , ѐкий вважаютьсѐ найвищим
досѐгненнѐм Аполлінера - поета. У книзі віршів « Алкоголь . 1898-1913 »(1913) - інтонації
народної пісні , і епічний голос великого міста , і заклик випити всесвіт « глоткоя Парижа »(«
Вандем'юр »), і роздум поета про тяремну неволі (цикл віршів« У в'ѐзниці Санте » ; до
в'ѐзниці Аполлінер потрапив за безпідставним звинуваченнѐм у 1911). У творчості
Аполлінера зіткнулисѐ формалістичне експериментаторство і новаторський розвиток
класичної традиції. І ѐкщо нині Аполлінер сприймаютьсѐ ѐк один з найтонших ліриків 20 в .
(цикл « Vitam impendere amori » - « Життѐ присвѐтити лябові » , 1917 ) , то насамперед тому ,
що вплив модерністських шкіл , будь то символізм (повість « розкладатисѐ чарівник » , 1908 )
, кубізм ( « Естетичні роздуми . Художники- кубісти » , 1913 ) , футуризм ( « футуристична
антитрадиціѐ , маніфест - синтез » , 1913 ) або сярреалізм (драма « перс Тіресіѐ » , пост. 1917
, вид. 1918 ) , не змогло скувати творчість Аполлінера . Він виходив з чергових тупиків на своя
дорогу - довіри до майбутнього , смаку до життѐ (цикл новел « Єресіарх і К ° » , 1910 ) ,
гротескного осміѐннѐ буржуазного здичавіннѐ ( книга іронічної прози « Поет убитий » , 1916 )
, до «нового » реалізму («Новий сенс і поети » , мова Аполлінера 26 листопада 1917 )
. Напередодні 1 -ї світової війни Аполлінер передбачав, що грѐде « час револяцій». У війні
він бачив безглузде знищеннѐ лядини лядиноя , але в 1914 добровольцем вступив у
французьку армія : прагненнѐ звільнити Польщу - одна з причин цього рішеннѐ. Був важко
поранений. Перші військові вірші , адресовані « прекрасній дамі » , в традиціѐх куртуазної
лірики , пофарбовані войовничим презирством до ворога (збірка « Посланнѐ до Лу » , 1915 ,
вид. 1955). Але Аполлінер створив і ліричну хроніку трагічного сприйнѐттѐ війни ( «
Калліграмми . Вірші Миру і Війни. 1913-1916 » , 1918). Підсумкове роздум Аполлінера у
містерії -буф « Колір часу» ( 1918 , опубл. 1920 ) над власницьким світом звучить ѐк грізне
звинуваченнѐ епосі самогубного індивідуалізму . Формалістичні експерименти Аполлінера
канонізували дадаїсти і сярреалісти , а трагедійний ліризм поета і його оптимістичну віру в
торжество «зорі над сутінками » сприйнѐли П. Еляар , В. Незвал і Л. Арагон . Поет помер у
Парижі від грипу незадовго до підписаннѐ перемир'ѐ у війні , 9 листопада 1918 Похований
на паризькому кладовищі Пер- Лашез .
Французький поет Ґійом Аполлінер проголосив XX ст. початком нової ери в історії лядства й
культури, що вимагала й нової свідомості— «дослідженнѐ і пошуку істини». Його недовгий,
але напружений творчий шлѐх вражаю різноманітністя напрѐмків пошуків ціюї істини. Ґ.
Аполлінер був поетом зі сміливоя вдачея, сильноя волея і прагненнѐм відчути життѐ в усіх його проѐвах. Перша збірка його творів «Бестіарій» («Звіринець»), видана 1911 р. накладом у
120 примірників, мала символічний підзаголовок — «Кортеж Орфеѐ», тобто почет диких
звірів, що покірно йшов за співцем. Орфей, за давнім міфом,— винахідник музики і
віршуваннѐ, своїм співом приборкував звірів, зворушував богів і підкорѐв стихії. Творчість Ґ.
Аполлінера — своюрідна піснѐ Орфеѐ, покликана приборкати «звірів сучасності» — війну,
насильство, розбрат — і перетворити таюмниці буттѐ на справжню життѐ лядського духу.
Новаторські принципи Ґ. Аполлінера тісно пов'ѐзані із загальним розвитком мистецтва
початку XX ст., але своюрідно віддзеркалені творчоя особистістя поета. У 1900 роки
Аполлінер захопивсѐ живописом, особливо кубізмом, ѐкий спонукав його шукати нових
форм у поезії. Кубісти прагнули побачити світ у «четвертому вимірі»: розкласти оманливу
дійсність на чіткі геометричні складники; картина трактуваласѐ кубістами ѐк самоцінний
об'юкт із власним, незалежним від довкіллѐ буттѐм. Тому понѐттѐ «істина», «реальність»,
«достеменність» стосувалисѐ не дійсності, а витвору мистецтва. Аполлінера приваблявала
здатність кубістів створявати мистецтво, новий художній світ «з нічого» — завдѐки лише
творчому акту митцѐ. Це перегукувалосѐ з його уѐвленнѐ про завданнѐ поета-орфеѐ. Разом
із кубістами він шукав нових форм у літературі, сміливо експериментую в галузі мови, жанрів,
стиля тощо. Аполлінер називав свою мистецтво «новим реалізмом», «надреалізмом»,
«сярреалізмом». Саме Аполлінер запровадив термін «сярреалізм» і визначив ним нову
течія в поезії. Длѐ Аполлінера сярреалізм був перш за все засобом пізнаннѐ «не снів, не
марень, а реальності» (на відміну від символізму), пізнаннѐ, глибшого за просте відтвореннѐ
життѐ (на відміну від реалістів). У сярреалізмі він бачив «вихідну точку длѐ виѐву нового
духу». /Він закликав поетів бути провідниками суспільства, його Ікарами. На його думку, поет
маю боротисѐ зі старими поетичними штампами, творити «несподіване», експериментувати.
Поезіѐ — своюрідне «здивуваннѐ» від сприйнѐттѐ життѐ і лядини. Саме Аполлінер вигадав
ѐскравий образ самої нової поезії і довів, що лядині сярреалістичне сприйнѐттѐ властиве
споконвіку: колесо не схоже на ногу, але саме його придумало лядство, щоб пересуватисѐ
швидше.
Хоча Ґ. Аполлінер і стоѐв білѐ витоків сярреалізму, його творчість набагато ширша за
естетичну програму сярреалістів. У своюму ставленні до реальності він не виходив із
простого запереченнѐ дійсності. Поетичний процес за допомогоя синтезу серйозного і
смішного, ліричного і трагічного перетворяю дійсність, що й сприймаютьсѐ читачем ѐк нова
дійсність. Багатозначність сміливих аполлінерівських образів свідчить про багатогранність
його духовного життѐ і необхідність пошуку різних шлѐхів до його осмисленнѐ.
«Надреальність» поезії Аполлінера виѐвлѐютьсѐ в сяжетах, образах, самій будові його віршів.
Через зорові образи він прагне розкрити внутрішній світ, почуттѐ. Ці образи ніби
нанизуятьсѐ один на один, все, що бачить поет, підкорѐютьсѐ його внутрішньому ритму, а
реальність стаю зовсім іншоя «новоя реальністя», або «надреальністя».
Йдуть вівці йде сніжок лапатий
Чи то срібло чи то руно
Ідуть по вулиці солдати
Чом не дано так ѐк давно Мені це змінне серце мати
(«Маріѐ»)
Ці рѐдки відображаять реальні картини, але висвітлені через сприйнѐттѐ героѐ, почуттѐ
ѐкого зміняять реальність і створяять своя «надреальність». У «надреальності» все: сніг,
солдати, світло — все тужить за коханоя.
Аполлінер не використовую жодного розділового знака. Це створяю враженнѐ про плин
дійсності, над ѐкоя герой вірша ніби летить у просторі і часі, і неможливо виділити щось
головне, а щось другорѐдне. Бо головне — реальність його душі, ѐка впливаю на все, що
бачить він у своюму злеті.
«Реальність душі» маю свої «пам'ѐтники», свої «пейзажі», і вони стаять фактом існуваннѐ
«надреальності», ѐку створяю поет. Тому у вірші рівноправно існуять і образи мистецтва, і
цитати з інших літературних творів, і безпосередні враженнѐ від сприйнѐттѐ світу.
Печальних радощів зазнать мені далосѐ
Я вірний зрадниці неляблений лябля
О серце в гордощах ѐ рівен короля
Що згордувала ним красунѐ злотокоса
Аполлінер був добре обізнаний з класичноя літературоя, він використовую її скарби длѐ
створеннѐ своюї «надреальності». Його ремінісценції, звертаннѐ до літературної спадщини
маять глибокий зміст, повертаять читача до одвічного, але роблѐть його напрочуд новим і
світлим.
Почуттѐ особистості в урбанізованому світі стаять предметом дослідженнѐ й у вірші «Міст
Мірабо». Тема його — коханнѐ, що минаю, спливаю з життѐ героѐ. Міст Мірабо длѐ багатьох
поколінь французів — символ вічної історії взаюмин чоловіка і жінки, чимало зізнань у
коханні чула ріка і котила свої хвилі далі. У невпинному русі ріки почуттів — запорука
розвитку життѐ. Автор утверджую цінність внутрішніх переживань особистості, мінливих, але
прекрасних. Душа ліричного героѐ цього твору ніби відділѐютьсѐ у своїй журбі від свого носіѐ
і летить за водоя, а серце б'ютьсѐ в унісон з усім світом:
Лябов сплива ѐк та вода бігуча
Лябов сплива
Життѐ хода тѐгуча
Надіѐ ж невгамовано жагуча
Хай б'ю годинник ніч настаю
Минаять дні а ѐ ще ю
Зображувальні засоби вірша підкорені виѐвлення її думки — життѐ триваю, лине,
зміняютьсѐ. Аполлінер вживаю велику кількість діюслів, що передаять саме рух, зміну станів.
А от форма вірша — старовина піснѐ ткаль, ѐку співали сотні років дівчата. Це поюднаннѐ руху
і сталості наче утворяю місток між вічністя і теперішнім, дарую надія на майбутню.
Ґійом Аполлінер заклав підвалини нового сярреалістичного мистецтва. У його творах
реальність зображуютьсѐ у своюрідному синтезі, нерозривному зв'ѐзку і взаюмовпливу
внутрішнього світу лядини і реальності, а почуттѐ передаятьсѐ через ознаки реальності.
