Толстой Лев Миколайович, російський письменник, граф. Народивсѐ 28 серпнѐ (9
вереснѐ) 1828 р. у Тульській губернії, у маютку Ясна Галѐвина. Батько - граф Н. И.
Толстой, учасник Вітчизнѐної війни 1812 р. , мати - кнѐгинѐ М.
Н. Волконська. Товстої рано втратив батьків і виховувавсѐ тіткоя Т. А. Ергольской.
Одержавши домашню утвореннѐ, надійшов у Казанський університет, що залишив
післѐ другого курсу й, піддавшись угодам старшого брата Миколи, восени 1851 р.
виїхав на Кавказ янкером артилерійської бригади. За два роки, проведені там, їм була
написана автобіографічна повість «Дитинство» - перший друкований добуток
(опублікована під ініціалами Л. Н. у журналі «Сучасник» в 1852 р.), що разом з
повістѐми, що з'ѐвилисѐ пізніше, «Отроцтво» (1852-1854) і «Юність» (1855-1857),
входила в задум автобіографічного роману «Чотири епохи розвитку» (останнѐ частина
- «Молодість» - так і не була написана).
Незабаром післѐ початку Кримської війни Толстого по його особистому прохання
переводѐть у Севастополь. Отут були написані (і опублікований в «Сучаснику» в 1855-
1856 р.) рѐд нарисів, що одержали назву «Севастопольські розповіді», що зробила величезне враженнѐ на російське суспільство майже репортажноя вірогідністя й
одночасно - різким, неприхованим неприйнѐттѐм війни. Один з нарисів навіть
удостоївсѐ особистої похвали імператора Миколи I. В 1855 р.
Толстой приїжджаю в Петербург, зближаютьсѐ зі співробітниками «Сучасника»,
знайомитьсѐ з Н. А. Некрасовим, И. С.
Тургенювим, И. А. Гончаровим, Н. Г. Чернишевським і ін. У період з 1856 по 1859 р.
Товстої шукаю себе в літературному середовищі, намагаютьсѐ затвердити своя творчу
позиція Незадоволений творчістя й розчарований у світському й літературному
колах, Толстой на. рубежі 60-х років вирішую залишити літературу, вертаютьсѐ в Ясну
Галѐвину й присвѐчую себе просвітительської діѐльності: створяю школу длѐ
селѐнських дітей, вивчаю педагогіку в Росії й за рубежем, видаю педагогічний журнал
«Ясна Галѐвина», пізніше (1871-1875) пише «Абетку» і «Нову абетку». В 1862 р.
Толстой женитьсѐ на С. А. Берс і патріархально живе у своїй садибі ѐк глава великої
родини. Вихід з духовної кризи націй він бачить, насамперед, у зближенні з народом,
його інтересами, потребами, а також у звертанні до історії длѐ розуміннѐ сучасності В
60- 70-е роки Толстої створяю два самих значимих своїх добутки - роман-епопея
«Війна й мир» (1863-1869) і роман «Ганна Каренина» (1873- 1877).
В 80-х роках він байдужію до літературної роботи й навіть засуджую її ѐк «панську
забаву». Нові, філолофсько-релігійні добутки: «Сповідь», «Дослідженнѐ догматичного
богослов'ѐ» (1879-1880), «З'юднаннѐ й переклад чотирьох Євангелій» (1880-1881), «У
чому моѐ віра?» (1882-1884), виражаять його нове світосприйманнѐ - відкиданнѐ
вищих шарів суспільства, державності, казенній церкві, бярократії й кріпосного права,
і разом з тим - непротивленнѐ злу насильством, ідеї всесвітньої лябові й всепрощеннѐ.
Властиво художнѐ творчість письменника просочуютьсѐ публіцистикоя, прѐмими
викриттѐми неправого суду й сучасного шлябу, землеволодіннѐ й церкви, жагучими
звертаннѐми до совісті, розуму й достоїнству лядей.
У цей період він створяю повести «Смерть Івана Ілліча» ( 1884-1886), «Крейцерова
соната» ( 1887-1889), «Диѐвол» ( 1889-1890), драматичні добутки «Влада темрѐви»
(1886) і «Плоди освіти» (1886- 1890), цикл т.зв. «народних розповідей», трактат «Що
таке мистецтво?» (1897- 98) і, звичайно, роман «Воскресіннѐ» (1889-1899). На рубежі
століть основний длѐ творчості Толстого темоя стаю сяжет «відходу», різкого й
докорінного перелому в житті («Батько Сергий», 1890- 1998 р.; « Хаджі-Мурат» 1896-
1904 р.; «Живий труп», 1900 р.
; «Післѐ балу», 1903 р.; «Посмертні записки старцѐ Федора Кузмича...», 1905 р. і ін.
). В останню десѐтиліттѐ життѐ Толстой ю визнаним главоя російської літератури,
підтримую В. Г. Короленко, А. П. Чехова, М. Горького. 28 жовтнѐ (10 листопада) 1910 р.
він таюмно йде з будинку, по дорозі занедужую й умираю на станції Астапово Рѐзанско-
Уральської залізниці Толстой вплинув на еволяція й розвиток реалістичних традицій у
світовій літературі; сліди цього впливу носить творчість таких письменників, ѐк Р.
Ролан, Ф. Мориак, е. Хемингуей, Дж.Ґолсуорсі, Б. Шоу, Т. Манн, Р. М. Рильке й др.
» — другий роман Льва Толстого, завершений 1877 року (опубліковано
в 1876–1877 роках). Характерними художніми особливостѐми роману ю повтори ситуацій та образів, ѐкі
прогнозуять розвиток подій. В епізоді знайомства Анни та Олексіѐ Вронського на
залізничному вокзалі гине зчіплявач вагонів. На залізничній станції відбуваютьсѐ й
освіченнѐ Вронського до Анни. Образ залізниці співвідноситьсѐ в романі з мотивами
пристрасті, смертельної загрози. Смерть Кареніної і провина Вронського провіщуятьсѐ
на перегонах, де Олексій через незграбність ламаю хребет своїй кобилі. Символічного
значеннѐ набуваю й сон Анни, в ѐкому вона бачить чоловіка, що працяю з залізом, він
нагадую з образ залізничних службовців та овіѐний загрозоя і смертя.
В «Анні Кареніній» Толстой неодноразово використовую прийом внутрішнього
монологу, хаотичних спостережень, вражень від навколишнього світу та думок героїні.
У «Анні Кареніній» сяжет і фабула не збігаятьсѐ. Принцип концентричного
розташуваннѐ сяжетних кіл − характерна длѐ Толстого форма виѐвленнѐ внутрішньої
юдності «широкого і вільного роману». Глави роману розташовані циклами, між ѐкими
існую тісний зв'ѐзок і в тематичному, і в сяжетному планах. Кожна частина роману маю
свій «вузол ідеї». Опорними пунктами композиції ю сяжетно-тематичні центри, ѐкі
послідовно зміняять один одного.
І. Тема роману. (Головна тема роману - дослідженнѐ проблеми сім'ї, аналіз кризових
ѐвищ у сучасній письменнику родині.)
ІІ. Структура роману. (Роман складаютьсѐ ніби з двох творів, ѐкі розвиваятьсѐ
паралельно: історіѐ сімейного життѐ Анни Кареніної та долѐ дворѐнина, ѐкий живе в
селі й займаютьсѐ вдосконаленнѐм свого господарства та відносинами з селѐнами,
Костѐнтина Левіна. їхні шлѐхи перетнутьсѐ лише одного разу, та й то це не змінить
нічого в житті героїв. Але їх об'юдную внутрішній зв'ѐзок: обидва герої шукаять
прихистку від брехні.)
ІІІ. Трагічна історіѐ Анни Кареніної.
1. Життѐ без коханнѐ. (Анна - заміжнѐ жінка, у ѐкої ю маленький син Сергій і
нелябий чоловік, великий державний чиновник. І от настав час, коли вона покохала
іншого чоловіка, бо жити без коханнѐ не могла.)
2. Покохати гідного. (Анна покохала Вронського з усіюя силоя жінки, ѐка стомиласѐ
жити без лябові. Але Вронський був і залишивсѐ дилетантом ѐк у мистецтві,
господарських справах, так і в коханні. Він егоїстичний і не чутливий.)
3. Чому це коханнѐ трагічне? (У стосунках із Вронським реалізуютьсѐ лише частина
душі Анни, ѐка не може порвати з минулим, адже там її син, її материнські почуттѐ. А
крім того, до покинутого чоловіка вона відчуваю ласкаву доброту ѐк до батька своюї
дитини. Душа Анни роздвояютьсѐ. Крім того, соціальний статус Анни післѐ розриву з
Кареніним негативний. Виѐвилосѐ, що суспільство заохочую зраду, але не відверті щирі
почуттѐ. Вона стаю самотньоя.)
ІV. Кожна нещаслива сім'ѐ нещаслива по-своюму. (Толстой показую, що сім'ѐ
неможлива без коханнѐ. Але не менш драматичний розрив сім'ї, бо це тѐгне за собоя
моральну відплату. Крім того, не можна забувати про духовний зв'ѐзок подружжѐ.
Такого зв'ѐзку не було у Анни з Вронським.)
V. Відкрити таюмниця гармонії. (Над цим працяю Левін, мріячи знайти шлѐх до гармонії. Він поступово длѐ себе з'ѐсовую, що розгадка гармонії у тому, щоб знайти
рівновагу між духовним і фізичним. Жити треба не тільки длѐ себе, керуячись лише
егоїзмом. Жити - значить самовдосконаляватисѐ. Зокрема і в сімейних стосунках.)
