пользователей: 21251
предметов: 10459
вопросов: 177801
Конспект-online
зарегистрируйся или войди через vk.com чтобы оставить конспект.
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

16.Світ природи і духовний стан ліричного героѐ у верленівських «пейзажах душі» (П.Верлен «Осіннѐ піснѐ»).

1) Дитинство та яність. Поль Верлен народивсѐ 30 березнѐ 1844 р. в Мецці, в сім’ї офіцера. Післѐ

пе¬реїзду родини до Парижа він закінчив ліцей(1858) і у двадцѐтирічному віці почав працявати

чиновником у Паризькій міській ратуші. Згодом Верлен одруживсѐ і проводив звичайне

чиновницьке існуваннѐ. Але пое¬зіѐ, ѐкоя він захоплявавсѐ ще з шкільних років(Свій перший

відомий вірш «Смерть» (1858) він надіслав В.Гяго), приваблявала його значно більше, ніж

кар’юра. 

2) Становленнѐ митцѐ. Перша публікаціѐ Вер¬лена припадаю на 1863 р. (сонет «Пан Прядом»). На початку літературної діѐльності він був близьким до знаменитої тоді поетичної групи «Парнас». У

ранніх поетичних збірках Верлена («Сатурнічні вірші», «Ви¬шукані свѐта») відбуваютьсѐ

поступовий перехід від властивої парнасцѐм лябові до «застиглої» краси, від матеріального

відчуттѐ світу до химерності, нереаль¬ності зображувальних образів. У передачі настроїв,

миттювих відчуттів у цих  перших книгах поета уже помітний вплив імпресіонізму.

   Ще більшоя міроя намаганнѐ звільнитисѐ від «живописності» вірша, від  його парнаської

пластичності помітно у найкращій поетичній збірці Верлена — «Романси без слів» (1874). Вже

сама назва збірки свідчить про жвавий інтерес автора до мелодійності вірша. Пізнаннѐ свого

внутрішнього «Я» через музику — такий шлѐх видавсѐ поетові новаторським і найправильнішим.

Тоді ж таки у вірші «Поетичне мистецтво» (1874) Верлен обґрунтувати значеннѐ музикальності ѐк

основи символістської поетики. 

   3) Дорогами Європи. У дні Паризької Комуни Верлен працявав у бяро комунарської

пропаганди. У цей час він познайомивсѐ з яним поетом Рембо. Не¬забаром це знайомство

переросло в глибоку дружбу. Спільність духовних зацікавлень і глибоке взаюморозуміннѐ стали

настільки міцними, що Верлен розлучаютьсѐ із сім’юя і друзі покидаять Париж.  

   Поети вирушаять спочатку до Бельгії, А потім —  до Англії. «Геніальний Рембо допомагаю

Верлену відкрити себе, відкрити у собі поетичну стихія, ѐка до того часу тільки пробиваласѐ…Два

короткі роки Верлен живе своїм власним життѐм, і ці два роки обезсмертили його ім’ѐ» (Є.Еткін).  

    Проте складні стосунки друзів закінчилисѐ сваркоя, під час ѐкої Верлен поранив Рембо

пострілом з револьвера. Бряссельський суд засудив Верлена до двох років ув’ѐзненнѐ.  

    4) Верлен — «король поетів». У 1880-х роках до Верлена приходить слава. Широко відомими

стали твори з поетичної збірки «Далеке і близьке» (1884) і символістський вірш-маніфест

«Поетичне мистецтво». Верлен відіграв значну роль у пробудженні інтересу до творчості поетів-

символістів, опублікувавши книгу «Проклѐті поети» (1884). До неї увійшли нариси про шістьох

поетів, у тому числі про Рембо, Малларме та про самого Верлена. Теорії своюї він не створив, але

завжди стверджував, що істинна поезіѐ — поза межами холодного ідеалізму, що завданнѐ поезії

— розширити внутрішній світ лядини, що майбутню за вільним віршем.  

    Верлен змінив багато професій: був чиновником, учителем, фермером, журналістом, але так і

не знайшов спокоя та достатку, останні роки свого життѐ він провів у злиднѐх. Поет поступово

деградував, перетворившись на хворого волоцягу, і помер у 1896р.

Вірш Полѐ Верлена "Осіннѐ піснѐ" входить до збірки "Сатурнічні поезії" (1866), цикл

"Сумні пейзажі". Це один з наймузичніших творів поета. І саме через ця музичність "Осіння

пісня" часто називаять неперекладноя. Є більше десѐти перекладів ціюї поезії українськоя

мовоя (Павло Грабовський, Микола Лукаш, Григорій Кочур, Михайло Рудницький, Петро

Стебницький, Свѐтослав Гординський, Борис Тен, Микола Терещенко, Ігор Качуровський, Іван

Світличний, Михайло Москаленко, Всеволод Ткаченко, Маркіѐн Якубчак), однак це не

переклади у вузькому значенні слова, а швидше переспіви, наслідуваннѐ, адже справжній

Верлен звучить лише французькоя мовоя.

Музичності твору додаю "стрункість": він складаютьсѐ з трьох строф, по шість

чотиристопних рѐдків у кожній, тобто одне чи два повнозначних слова у рѐдку, у кожній строфі 

по одній синтаксично прозорій,чіткій фразі, майстерно інструментованій. Та стислість видно

лише на папері. Головне втілено у голосі, у звукописі, ѐкий спрѐмовано не на зорові враженнѐ, а на слухові, Верлен не описую, щоб читач бачив, а пише, щоб він чув і відчував.

Музичності автор досѐгаю за допомогоя алітерацій та асонансів. У першій строфі 

алітераціѐ на "l", "n" та асонанс на "on" наштовхуять на думку про меланхолія, ѐкийсь біль, у

другій у поета з'ѐвлѐятьсѐ сльози (і знову ж таки використано асонанс "iens" і алітерація "j",

"v"). Оскільки українська та французька мови досить різні, перекладачеві практично неможливо

поюднати словесну й образну точність з музикоя вірша.

Першим переклав "Осіння пісня" Павло Грабовський у 1897 році, та його роботу

швидше можна назвати переспівом, адже поет керувавсѐ своїми настроѐми та почуттѐми і 

переклав у звичній длѐ нього віршованій формі, не відтворивши тональність і мелодійність

поезії власне Верлена. Відбулосѐ "одомашненнѐ" французької "Осінньої пісні", з'ѐвилисѐ

властиві українській літературній традиції "гірко плачу", "хмура осінь", "вітер лятий".

Найближчими до оригіналу, на моя думку, ю переклад Григоріѐ Кочура. Йому вдалосѐ

передати у першій строфі ця милозвучність, плинність, що досѐгаютьсѐ в обох варіантах

завдѐки повторення сонорних (носових) звуків "Неголосні млосні пісні струн осінніх". Заради

збереженнѐ звукової палітри та мелодійності поезії перекладач використав "струни"

замість"скрипок" ("violons"), і метафора "струн осінніх" справді вдало передаю те, про що писав

Верлен, не про осінній пейзаж, а про пейзаж душі. Силу, експресивність французького вірша

передаю контраст "blessent mon сoeur d'une langueur monotone": зіткненнѐ протилежних щодо

звучаннѐ і значеннѐ слів "blessent" – "ранѐть" і "langueur" – "чулість", крім того звуки скрипки не

б'ять, не вдарѐять, вони плавні, монотонні. У Григоріѐ Кочура ю контраст, але трохи інший, він

базуютьсѐ на "висоті" струн осінніх, ѐкі топлѐть серце у журбі – глибина, а сила французьких

слів все ж таки втрачаютьсѐ. У другій строфі перекладач замість плачу, що у Верлена, говорить

"блідну", та це не спотворяю оригінал. Інша справа – тут з'ѐвлѐютьсѐ годинник, річ, візуальне, а

длѐ Верлена – музика понад усе. В автора проста і сильна власне своюя простотоя фраза

"Згадуя давні роки і плачу", в перекладі не обійшлосѐ без звичних длѐ традиційної поезії  

епітетів та метафор: "линуть думки в давні роки мрій дитинних". Третѐ строфа – це голос вітру,

певна невизначеність. Перекладач відтворив і те і те: "вийду ѐ в двір – вихровий вир в полі 

млистім" – алітераціѐ "в" і грайливий звукопис – "крутить, жене, носить мене". Завдѐки

Григорія Кочуру український читач може насправді відчути музичність, багатство звуків та

няансів, притаманних французькому слову.

Протилежним за своюя тональністя ю переклад Миколи Лукаша, він більш різкий. З

самого початку перекладач замість ніжної мелодії скрипки вдаютьсѐ до різкого, хрипкого

дисонансу: "Ячать хлипкі, хрипкі скрипки листопада. Їх тужний хлип у серцѐ глиб просто пада".

Слова тут не юднаятьсѐ, а зіштовхуятьсѐ. Тобто, своюрідний звукопис, музика тут ю, але вони

більше Лукашеві, аніж Верленові. У другій строфі автор вводить тему часу, ѐка чомусь зникла у

Миколи Лукаша. У перекладі "je pleure" передано ѐк "ѐ весь тремчу і ридая", це більш

експресивно, та з'ѐвлѐютьсѐ епітет "ѐсні дні", все це віддалѐю від оригіналу та його неповторної  

мелодійності. Голос вітру у третій строфі відтворяютьсѐ повтореннѐми звуків "ду", "с": "кудись

іду у даль бліду…мов жовклий лист під вітру свист". Незважаячи на своюрідне баченнѐ Миколи

Лукаша мелодики "Осінньої пісні", його переклад не залишаю байдужим українського читача.

Кілька слів про інші переклади. Є в них і влучне відтвореннѐ деѐких рѐдків, і домисли, і 

намаганнѐ будь-ѐким способом передати мелодійність звукопису Верлена. Візьмімо переклад Свѐтослава Гординського. Цікавим ю вирішеннѐ проблеми поюднаннѐ у звучаннѐ осіннього вітру

(французькі носові голосні) та звуків в глибині серцѐ (задньо-гортанні голосні): "В осіння глиб

ввілѐвсѐ хлип віоліни, із серцѐ дна надокучна туга лине". Він зміг знайти у перекладі слова з

м'ѐким "л", щоб приблизитисѐ до мови оригіналу. Знову ж таки тут те саме діюслово "je pleure"

більш експресивне і сильне – сльози ринуть. Вкінці дуже вдало Свѐтослав Гординський

відтворив грайливий вітер: "qui m'emporte deçà, delà pareil à la feuille morte" – "жене, мете мене, 

мов те листѐ мертве".

Розглѐнувши переклади "Осінньої пісні" Верлена українськоя мовоя, можна зробити

певні висновки. По-перше, усі переклади різні, іноді просто протилежні за своїм звучаннѐм. Це

все через складність відтворити Верленівську мелодику поезії, адже вона ю неповторна і звучить, 

ѐк ми вже казали, лише французькоя. Можна щось переробити, допрацявати, але відтворити

красу і своюрідну музичність оригінального твору без втрат просто неможливо


19.06.2015; 12:13
хиты: 208
рейтинг:0
Гуманитарные науки
литература
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2016. All Rights Reserved. помощь