М.П. Булгаков – російський прозаїк і драматург, журналіст і есеїст, критик, автор „Майстра і Маргарити” – одного із найвідоміших романів ХХ ст. За життѐ Булгакова ніхто, навіть він сам, не
думав, що колись його назвуть класиком світової літератури. Його відкрили вже посмертно, на хвилі
хрущовської відлиги. З цього часу він став культовоя постаття, одним з найвизначніших митців
„неофіційної” літератури колишнього СРСР.
Життѐ М.Булгакова склалосѐ драматично: він не побачив надрукованими найвизначніших своїх
творів, насамперед роману „Майстер і Маргарита”, а те, що було опубліковано за життѐ
письменника, стало об’юктом жорстокої критики, політичних звинувачень, цькуваннѐ. У цій кампанії
взѐв участь навіть В. Маѐковський. Де тільки міг – і в художніх творах, і в публіцистичних виступах, він
звинувачував письменника в усіх можливих гріхах – від відсутності таланту до закидів політичного
характеру, звинувачував і Художній театр, ѐкий поставив „Білу гвардія” („Дні Турбінних”), у
аполітичності (виступ Маѐковського по доповіді Луначарського „Театральна політика радѐнської
влади” 2 жовтнѐ 1926 р.). З’ѐвивсѐ і ѐрлик „булгаківщина”.
Михайло Панасович Булгаков народивсѐ 15 травнѐ 1891 р. в м. Киюві у родині професора духовної
академії, викладача історії світових релігій. Мати – вчителька, але в першу чергу – матір сімох дітей,
серед ѐких Михайло – старий. Діди Булгакова – свѐщеники.
Дитинство і яність пройшли в Киюві, на Андріївському узвозі, в будинку № 13, де тепер
розташований музей Булгакова. Але до кінцѐ 90-х років тут жила звичайна родина, тоді ѐк
шанувальники творчості Булгакова марно намагалисѐ перетворити її на музей. А за політичні
переконаннѐ Булгакова на початку 90-х років меморіальну дошку на будинку декілька разів
обливали фарбоя.
Булгаков закінчив Першу київську гімназія (Олександрівську, на бульварі Шевченка), пізніше (у 1916
р.) з відзнакоя – медичний факультет Київського університету, став лікарем, практикував у провінції.
Улябленими письменниками були В. Гяго, Вальтер Скотт, М. Гоголь, М. Салтиков-Щедрін.
З початком Першої світової війни Булгаков став військовим лікарем. У 1918 р. повернувсѐ до Киюва,
де став свідком 10 змін влади (всього 14 – УР, Директоріѐ, білі, червоні, німці, гетьманат, полѐки).
Надавав медичну допомогу численним пораненим.
У 1919 р. разом з „білими” військами відступив на південь Росії, звідки сподівавсѐ виїхати за кордон.
Але через хворобу залишивсѐ у Владикавказі, де зосередивсѐ на літературній діѐльності. У
результаті виходить збірка – „Записки молодого лікарѐ”, що була першоя пробоя його пера.
Війна і розруха пригнічували Булгакова, він мріѐв про мир та спокій, про можливість писати. З 1921
р. він оселивсѐ в Москві, у великій комуналці на вулиці Садовій. Працявав редактором хроніки у
приватній газеті, конферансью, інженером у Науково-технічному комітеті, а також журналістом у
залізничній газеті „Гудок”. Часто друкував різноманітні фейлетони, рецензії, оглѐди, статті заради
мізерного заробітку.
Булгаков говорив, що творчість буваю різна: справжнѐ, правдива, від серцѐ, вона вічна, не загине і
післѐ смерті письменника, а ю й творчість заради прожиттѐ, щоб не вмерти з голоду. Так, наприклад,
він написав п’юсу „Батум” про початок револяційної діѐльності молодого Сталіна післѐ натѐку, що
такий твір пом’ѐкшить ставленнѐ до нього „вождѐ світового пролетаріату”.
Ще один незвичний факт із життѐ великої, здавалосѐ б незвичайної, лядини: до 1921 року Булгаков
був морфіністом, і тільки винахідливість його першої дружини, ѐка під виглѐдом морфія робила
чоловікові ін’юкції звичайної дистильованої води, дала змогу поступово позбутисѐ згубної
пристрасті. Літературну творчість М. Булгаков розпочав ѐк прозаїк. Свої перші спроби письменник датую 1919
роком, коли були написані декілька фейлетонів на злободенні теми днѐ. Тоді ж Булгаков
звертаютьсѐ і до художньої прози, упродовж 1919-початку 1920-х років створивши велику кількість
оповідань, переважно автобіографічного характеру, частину ѐких об’юднав у тематичні цикли.
Першим із них став цикл із семи невеликих оповідань „Записки яного лікарѐ”. У циклі
відобразилисѐ враженнѐ письменника від перших років його медичної практики в Ні кольській та
В’ѐземській лікарнѐх.
1923 р. – повість „Нотатки на манжетах”(враженнѐ від років, проведених у Владикавказі, та перші
кроки свого літературного становленнѐ).
Водночас у ранній прозі М. Булгакова звучать і трагічні ноти, пов’ѐзані із жахом від картин насиллѐ,
ѐкі він спостерігав під час громадѐнської війни (оповіданнѐ „Червона корона”, „Незвичайні пригоди
лікарѐ”, „Китайська історіѐ” та ін.)
Тоді ж Булгаков створив і свій „київський” роман „Біла гвардіѐ” (1923-1924). Роман став першим із
найзначніших за обсѐгом опублікованих творів Булгакова. „Як дебят письменника-початківцѐ, --
відгукнувсѐ тоді на поѐву роману відомий російський поет М. Волошин, -- його можна порівнявати
тільки з дебятами Достоювського і Толстого”. Роман створявавсѐ на основі київських вражень
письменника від подій 1918-1919 років.
1924-1925 рр. – у часописі „Росіѐ” надрукував перші дві частини роману „Біла гвардіѐ”. Подальша
публікаціѐ твору була припинена через закриттѐ журналу. На основі роману створено п’юсу „Дні
Турбінних”, що принесла йому славу видатного драматурга.
1925-1928 рр. – повість „Собаче серце”, збірка „Фатальні ѐйцѐ”, „Диѐволіада”, „Нотатки яного
лікарѐ”, „Оповіданнѐ”.
У 1928 р. почав працявати над твором всього життѐ – романом „Майстер і Маргарита”. Його
називаять „ кінцевим”, Булгаков писав його до самої смерті, писав, переписував, створяячи
декілька варіантів, та не побачив надрукованим за життѐ. З’ѐвивсѐ роман лише у 70-х роках і відразу
набув широкого розголосу. Його перекладено багатьма мовами світу, створені екранізації,
театральні вистави. Щодо екранізації, то буде доречноя згадка про деѐкі історії, пов’ѐзані з цим.
Якщо вірити публікаціѐм в пресі, усі попередні спроби екранізувати роман на батьківщині
письменника були невдалими, та пікантності ситуації додаю те, що майже всі, хто пише про це,
посилаятьсѐ на витівки диѐвола, поѐсняячи таку фатальність. При цьому забуваютьсѐ, що кілька
років тому польські кіно митці все ж таки створили цілий серіал за „Майстром і Маргаритоя”, і ѐкщо
і цього разу не обійшлосѐ без сатани, то тільки у тому, що стосувалосѐ художньої ѐкості фільму, бо
дивитисѐ це неподобство і справді було неможливо.
Пробиватисѐ на сцену ставало все важче і важче. Безпосередньоя причиноя тому стало різке
посиленнѐ критики на його адресу з боку ідеологів соціалістичного реалізму, ѐку до того ж
підтримував Сталін, негативно відгукнувшись про п’юсу „Багрѐний острів” і назвавши трагікомедія
„Біг” антирадѐнськоя п’юсоя. Відразу ж післѐ цього п’юси Булгакова були негайно знѐті з репертуару,
а його самого не брали на роботу до театру навіть на посаду робочого сцени. Становище Булгакова,
ѐкий залишивсѐ практично без засобів до існуваннѐ, було критичним. І тоді він у 1930 р. звертаютьсѐ
з відчайдушним листом до урѐду СРСР з вимогоя або оприляднити здобутки своюї творчості, або
отримати дозвіл на виїзд із батьківщини.
З листа до Сталіна: „ ...сили мої надломилисѐ, не будучи спроможним більше існувати, зацькований, знаячи, що ні друкуватисѐ, ні ставитисѐ більше в межах СРСР мені не можна,
доведений до нервової хвороби, ѐ звертаясѐ до Вас і прошу Вашого клопотаннѐ перед Урѐдом
СРСР щодо вигнаннѐ мене за межі СРСР...”. Через три тижні, у квітні 1930 р., Сталін зателефонував
йому особисто і дозволив знову повернутисѐ у МХАТ. Напередодні цих подій покінчив життѐ
самогубством В. Маѐковський і, ѐк гадаять, Сталін побоявавсѐ, щоб і Булгаков не зваживсѐ на цей
крок, оскільки це викликало б надто негативний політичний резонанс у Європі. Післѐ офіційного
дозволу Сталіна Булгаков ще шість років пропрацявав у МХАТі, куди його, звичайно, охоче взѐли,
оскільки поважали і цінували ѐк одного з найталановитіших сучасних драматургів.
1932-1933 рр. – біографічна повість „Життѐ пана де Мольюра”.
1936-1937 рр. – робота над „Театральним романом”.
10 березнѐ 1940 р. помер у Москві. Помираячи, Булгаков говорив своїй дружині Олені Сергіївні: „
...напевно, це правильно... Що ѐ міг написати післѐ „Майстра?”.
Роман „Майстер і Маргарита” М. Булгаков писав з 1928 до 1940 року. Відомо шість редакцій твору.
Спершу письменник хотів написати „роман про диѐвола” – сатиричну фантасмагорія із вставноя
новелоя про Христа і Пілата.
Варіанти назв були такі:
· „Чорний маг”;
· „Копито інженера”;
· „Жонглер з копитом”;
· „Син В(...)”;
· „Гастроль (Воланда)”;
· „Інженер з копитом” тощо.
1931-1932 рр. у роман увійшли образи майстра і Маргарити, а 1937-1938 рр. з’ѐвиласѐ остаточна
назва – „Майстер і Маргарита”.
Отже, роман писавсѐ довго, болісно, відповідно до задуму змінявались назви, з’ѐвлѐлисѐ нові
герої, а старі зазнавали все нових і нових змін. І навіть уже будучи важко хворим, письменник до
останньої хвилини рукоя своюї дружини продовжував вносити зміни в текст найголовнішого
роману свого життѐ.
Але цѐ напружена працѐ не була даремноя: твір, створений російським письменником, вражаю
розмахом, естетичноя глибиноя і філософськоя складністя, про що, крім історії написаннѐ роману
і самого роману ѐк художнього твору, незаперечно свідчать численні джерела, з ѐкими він
пов’ѐзаний.
