Народивсѐ в Парижі. Його батьком був виходець з селѐн, що став в епоху Наполеона сенатором,
Франсуа Бодлер. У рік народженнѐ сина йому виповнилосѐ 62 роки, а дружині було всього 27
років. Франсуа Бодлер був художником, і з раннього дитинства прищеплявав синові лябов до
мистецтва, водив його по музеѐх і галереѐх, знайомив зі своїми друзѐми-художниками. Але
хлопчик втратив батька в той рік, коли йому виповнилосѐ 6 років. Рік по тому мати Шарлѐ вийшла
заміж за генерала Опіки; відносини з вітчимом у хлопчика не склалисѐ. Заміжжѐ матері наклало
важкий відбиток на характер Шарлѐ, ѐкий в підлітковому віці і в яності в піку думку вітчима та
матері часто робив шокуячі суспільство вчинки.
Коли Шарля виповнилосѐ 11 років, сім'ѐ перебраласѐ до Ліона, і хлопчика віддали в пансіон . У
1836 році Опіки повернулисѐ в Париж, і Шарль вступив до коледжу Лядовіка Свѐтого, звідки був
вигнаний всього за рік до закінченнѐ. У травні 1841 року Бодлера відправили у подорож до Індії
(це було ѐк покараннѐ), щоб він «позбавивсѐ від поганого впливу» кола богеми Латинського
кварталу. В Індії Шарль Бодлер пробув усього два місѐці, туга по залишеній батьківщині змусила
його повернутисѐ до Парижа. У 1841 році він вступив в право успадкуваннѐ, проте швидко почав
промотувати батьківські гроші, і в 1844 році постановоя суду управліннѐ спадщиноя було
передано його матері, а сам Шарль відтепер повинен був отримувати щомісѐчно лише скромну
суму «на кишенькові витрати».
Літературна творчість
Писати він почав, коли отримав спадок і став вести життѐ багатого ледарѐ.
У 1857 році вийшов найвідоміший його поетична збірка «Квіти зла» ("Fleurs du mal "), ѐкий
шокував публіку настільки, що цензори оштрафували Бодлера і змусили прибрати зі збірки 6
найбільш« непристойних »віршів. Тоді Бодлер звернувсѐ до критики і на цій ниві швидко домігсѐ
успіху і визнаннѐ. Одночасно з першим виданнѐм "Квітів зла" вийшла і ще одна поетична книга
Бодлера "Поеми в прозі", не залишила післѐ себе настільки значного сліду, ѐк засуджена книга
поета. У 1860 році Бодлер опублікував збірку «Паризький сплін», що складавсѐ з віршів у прозі. У 1861 вийшло друге виданнѐ «Квітів зла», перероблене і розширене автором.
Психоделічні досліди
Бодлеру належить одне з найбільш виразних описів впливу гашишу на лядський організм, ѐке на
довгі роки стало еталоном длѐ всіх, хто писав про психотропні продуктах з конопель.
З 1844 по 1848 Бодлер відвідував «Клуб гашишистов», заснований Жаком-Жозефом Моро і
вживав давамеск (алжирську різновид гашишу). За свідченнѐм Теофілѐ Готью, активно брав участь
в житті клубу, Бодлер «прийнѐв гашиш раз або двічі в ході експериментів, але ніколи не вживав
його постійно. Це щастѐ, що купуютьсѐ в аптеці і уносимого в кишені жилета, йому було огидно ».
Згодом Бодлер пристрастивсѐ до опіуму, але до початку 1850-х рр.. подолав пристрасть і написав
три великі статті про свій психоделічному досвіді, що склали збірку «Штучний рай» (1860).
Дві статті з трьох - «Вино і гашиш» (1851) і «Поема про гашиш» ( 1858) - присвѐчені
каннабиноидами. Бодлер вважав їх вплив цікавим, але неприйнѐтним длѐ творчої особистості. На
думку Бодлера, «вино робить лядину щасливоя і товариським, гашиш ізоляю його. Вино
звеличую воля, гашиш знищую її ». Незважаячи на це, у своїх статтѐх він виступаю ѐк об'юктивний
спостерігач, не перебільшуячи психотропні ефекти гашишу і не впадаячи у надлишкове
моралізаторство, тому і невтішні висновки, ѐкі він робить зі свого досвіду, сприймаятьсѐ з певноя
часткоя довіри.
Надходить час, коли стебло співаю росне,
Немов кадило цвіт димую в тишині;
Мелодій повіви зринаять запашні,
Меланхолійний вальс та очманіннѐ млосне!
Немов кадило, цвіт димую в тишині,
І серце скрипки десь тремкоче стоголосне,
Меланхолійний вальс та очманіннѐ млосне,
Як вівтар, небеса високі і смутні.
І серце скрипки десь тремкоче стоголосне,
Те серце, що труну ненавидить і в сні!
Як вівтар, небеса високі і смутні,
Упало в кров своя світило життюносне.
Те серце, що труну ненавидить і в сні,
З минувшини бере світаннѐ високосне,
Упало в кров своя світило життюносне,
Та сѐю, мов потир, твою лице мені.
Потир – чаша, в ѐкій на літургії змішуять вино з водоя длѐ причастѐ.
Аналіз вірша.
Які почуттѐ викликаю у ліричного героѐ вечір?
(Вечір викликаю у героѐ різні почуттѐ та асоціації. Глибоке враженнѐ на нього справлѐять захід
сонцѐ, нічна тиша, буѐннѐ трав і дерев.)
Як у вірші досѐгаютьсѐ відчуттѐ гармонії?
(За допомогоя поюднаннѐ звуків та ароматів, почуттів і вражень.)
Прослідкуйте за особливостѐми мелодики.
(Вірш дуже мелодійний. Цѐ мелодійність забезпечуютьсѐ повторами, прийомами асонансу (часте повтореннѐ звуків «о» та «у», що передаять протѐжність мелодії) та алітерації (багато сонорних
звуків «м», «л», «н». Разом з тим часте повтореннѐ «р» вносить відчуттѐ тривоги).)
Яку роль відіграю образ меланхолійного вальсу?
(Це мелодіѐ серцѐ ліричного героѐ — меланхолійна, тобто сумна, дещо піднесена, але трагічна.)
Чи можете ви сказати, про що цей вірш?
(Про невимовну тугу особистості, прагненнѐ гармонії, недосѐжність ідеалу, про життѐ і смерть.)
Яке значеннѐ маю захід сонцѐ, змальований у кінці вірша? (Кривавий зах_: сонцѐ набуваю
символічного значеннѐ. Він уособляю душевні втрати, що завжди супроводжуять життѐ лядини.
Але в останньому рѐдку звучить світла нота: згадка про кохану «Та сѐю, мов потир, твою лице
мені». Невипадковоя ю згадка про потир, адже коханнѐ набуваю ознак свѐтості. Саме таким і ю це
почуттѐ.)
Який прийом використовую автор у фіналі твору?
(Прийом синтаксичного протиставленнѐ: «Упало в кров своя світило життюносне, / Та сѐю, мов
потир, твою лице мені».)
У вірші «Вечорова гармоніѐ» відчуваютьсѐ ѐкась недомовленість, незавег ність. І все це
відбуваютьсѐ в душі ліричного героѐ. Перед нами приклад сугестивної лірики.
Сугестіѐ — навіяваннѐ, спонтанний виѐв емоцій.
Сугестивна лірика — жанрова група ліричних творів, ѐка спираютьсѐ не на логічно оформлені
зв'ѐзки, а на асоціації та інтонаційні відтінки, звернена до емоційної сфери читача. Предметом
зображеннѐ в сугестивній ліриці ю духовна внутрішні конфлікти морально-психологічного
характеру.
Поезіѐ «Вечорова гармоніѐ» маю глибокий підтекст. Вірш демонструю тезу та про те, що справжню
мистецтво маю бути незавершеним, таюмничим. У творі воюдино зливаютьсѐ Краса і Таїна, ѐкі
символізуять різні першоджерела. Так стверджую гармонійну цільність особистості в усіх її
почуттѐх. Подібна цільність ю одним із проѐвів Ідеалу, способом утвердженнѐ духовної величі
лядини.
