Народивсѐ в стародавнім французькому місті Турі. Шістнадцѐтирічним янаком Бальзак
приїжджаю в Париж, щоб вивчати право. Довго яриспруденціюя янак займатисѐ не смог: він
зрозумів свою призначеннѐ й заѐвив, що хоче стати письменником. Длѐ початку він спробував
себе на поприще театру. Перша п’юса Бальзака “Оливер Кромвель” при постановці провалиласѐ.
Розгніваний батько позбавив сина моральної й матеріальної підтримки.
Починаячий письменник не впав духом: запрігсѐ в поденщину щоденної журналістики Він був готовий виконувати будь-ѐкі дорученнѐ бульварних газет. Репортажі про різні події давали
письменникові “лядський матеріал” - факти, деталі, сяжети з життѐ самих різних шарів
суспільства. Від створеннѐ більших художніх полотен Бальзак не відмовивсѐ: десѐть років він
затворів “длѐ майбутнього” по ночах.
І плин багатьох лет він створявав своя “Лядську комедія” - целуя серія романів. Письменник
скромно називав себе “секретарем лядського суспільства”. Перші свої добутки молодий
письменник складаю в дусі так званого “шаленого романтизму”. Це пригодницькі романи з
елементами жаху й фантастики.
Бальзак публікував їх під різними псевдонімами й згодом не вклячив у свою зібраннѐ творів.
письменником, Що Сформувавсѐ, він з’ѐвлѐютьсѐ лише в 1829 році в історичному романі
“Шуани”. В 1834 році він задумую грандіозний цикл романів, пізніше названий їм “Лядськоя
комедіюя”. Письменник здебільшого здійснив цей задум, написавши 90 романів із задуманих
140. Його завданнѐ - ѐк він сам формулявав: знайти “схований зміст величезного збіговиська
типів, страстей і подій”.
“Человеческаѐкомедиѐ” ділитьсѐ на три розділи: “Етяди про вдачі”, “Філософські етяди” і
“Аналітичні етяди”. Зовні життѐ письменника було небагато подіѐми. Головним була титанічна
письменницька працѐ.
Бальзак працявав за своїм столом 12-16 годин на добу. Однак він виїжджав за кордон,
спілкувавсѐ із друзѐми, лябив смачно поїсти У роботі його підтримував уляблений напій - каваа,
ѐкий Бальзак випивав неймовірно багато. Всесвітньо відома його закоханість у польську
графиня, дружину українського поміщика Евеліну Ганскуя.
Ганскаѐ обіцѐла вийти за Нього заміж післѐ смерті чоловіка. Так і відбулосѐ. Але перевтома від
Колосальної роботи, коливаннѐ Ганской, важка хвороба затьмарили останні роки Бальзака Коли
нарешті відбулосѐ весіллѐ, письменникові залишалосѐ жити всього п’ѐть місѐців. Умер Бальзак у
Парижу 18 серпнѐ 1850.
Гобсек (фр. Gobseck) — повість Оноре де Бальзака, надрукована уперше у 1830. Пізніше увійшла
до циклу «Лядська комедіѐ» ѐк частина «Сцен приватного життѐ». Основноя темоя твору ю
влада грошей, а основним персонажем, навколо ѐкого побудована фабула — лихвар Гобсек.
Твір спочатку був надрукований у 1830 частинами (en ébauche) в журналі «Лѐ Мод» під назвоя
«Лихвар», потім окремим томом у видавництві мадам Делоне під новоя назвоя «Небезпека
непослуху». У 1835 назва зміниласѐ на «Батечко Гобсек», теперішнѐ назва «Гобсек» утвердиласѐ
з виходом у світ «Лядської комедії» в 1842.
Повість багатопланова. На поверхні розповідь про одруженнѐ Камілли де Гранлью, доньки
віконтеси де Гранлью, з графом Ернестом де Ресто, інша тема — зображеннѐ жадоби, ѐку
уособляю лихвар Жан-Естер де Гобсек, але понад усе це картина всього суспільства, в ѐкому
пануять гроші. Діѐ відбуваютьсѐ в період Реставрації Бурбонів, приблизно у 1829. Аристократіѐ на
той час повернула собі положеннѐ, втрачене під час Французької револяції, але в суспільстві
правили гроші. Багата буржуазіѐ прагнула поріднитисѐ із розореним дворѐнством, усе
купувалосѐ й продавалосѐ. Саме поклоніннѐ грошей виходить у романі на перший план.
Визначальноя рисоя характеру Гобсека, ѐк це і належить романтичному персонажеві, ю
пристрасть. Єдине «але»: його пристрасть не плід фатального збігу обставин, ѐк, наприклад, в
сімействі де Ресто, а прѐмий наслідок осѐгненнѐ ним абсолятного закону, керуячого лядським суспільством: «... з усіх земних благ ю тільки одне, досить надійне, щоб лядині варто було гнатисѐ
за ним. Це ... золото. У золоті зосереджені всі сили лядства »*3, с.15+.
Думка далеко не нова, але старий лихвар вмію переконувати. Він тут же перераховую Дервіля
нескладний набір жаданих життювих цілей, ѐкі не даять спокійно спати переважній більшості
оточуячих, і зводить усе до одного й того ж: боротьбі між бідними і багатими за володіннѐ
багатством. Чому? Тому що, працяячи день і ніч, лядина думаю не про ту «радощі», ѐку даю
йому виснажлива працѐ, - він думаю про те, ѐкими насолодами зможе винагородити себе за всі
ці позбавленнѐ. Але насолоди скрізь однакові, і вони коли-небудь набридаять. Тоді залишаютьсѐ
марнославство. «Марнославство! Це завжди наше «ѐ». А що може задовольнити
марнославство? Золото! Потоки золота. Щоб здійснити наші примхи, потрібен час, потрібні
матеріальні засоби або зусиллѐ. Ну що ж! У золоті все міститьсѐ в зародку, і все даю в дійсності
»*3, с.16+.
Гобсек говорить в першу чергу про себе: насолоди вже давно залишаять його байдужим. Інша
справа марнославство. У нього воно приймаю форму спраги влади над суспільством, ѐка тим
міцніше, що заснована не на грубій силі, а на правильному розумінні механізмів соціального
устроя.
«Хіба можуть відмовити у чому-небудь того, у кого в руках мішок із золотом? Я досить багатий,
щоб купити сумліннѐ, що керуять міністрами їх фаворитів, починаячи від канцелѐрських
служителів і кінчаячи коханками. Це не влада? Я можу, ѐкщо мати найвродливіших жінок і
купувати найніжніші ласки. Хіба це не втіха? А хіба влада і насолоду не представлѐять собоя суть
усього нашого суспільного ладу? »*3, с.23-24].
Цей саркастичний монолог сповнений внутрішніх протиріч. Гобсек лише декларую свою
всемогутність, але практично не користуютьсѐ ним, хіба що використовую його длѐ добуваннѐ
нового золота. «Володіти найвродливіших жінок» він віддаю перевагу в уѐві, а в реальному житті
нерідко демонструю вірність певним етичному кодексу.
Гобсек, ѐкий кожен день, не відчуваячи докорів сумліннѐ, наживаютьсѐ на чужому горі чи
слабкості, одночасно ю «чесна лядина». Він допомагаю тим лядѐм, ѐкі «довірилисѐ йому без
жодних викрутасів», - Дервіля і графу де Ресто. Нарешті, саме він з силоя справжнього
художника і мораліста змалявав моральний виглѐд графині де Ресто і Фанні Мальво, фактично
підштовхнувши Дервилѐ до зустрічі з його майбутньоя дружиноя! Все перераховане зайвий раз
свідчить про близькість поглѐдів лихварѐ поглѐдам і моральним оцінками самого автора, так
само ѐк і про романтичну контрастності, властивої образу головного героѐ повісті.
Крім того, до багатства, а особливо до тіюї магії, ѐку несе з собоя володіннѐ ним, був, ѐк відомо,
далеко не байдужий і сам Бальзак. Причини того, що в його книгах золото граю роль володарѐ
світу, двигуна суспільних відносин, слід шукати в самому автора і в його епосі. Бальзак народивсѐ
в сім'ї, де всі схилѐлисѐ перед грошима; його матері належать слова: «Багатство, найбільше
багатство - це все». Його батькам, сестрам, йому самому вічно бракувало грошей, хоча вони
жили, ні в чому не потребуячи. Бальзак тому і вплутуватисѐ в різні ділові авантяри, що йому
мало було звичайної безбідного життѐ - він, що жадав у всьому абсоляту, хотів бути саме
багачем. «Розум - це важіль, ѐким можна піднѐти земну куля. Але точкоя опори длѐ розуму
служать гроші », - свідчить один з бальзаковских афоризмів *11, с.20+. «Золото - ось духовна
сутність всього нинішнього суспільства», - вторить своюму творцеві Гобсек *3, с.24+. Будучи недурноя лядиноя, Бальзак прекрасно бачив негативні сторони влади золота. Не
дарма Гобсек знущально говорить про те, що насолода і влада становлѐть сутність «вашого
нового суспільного ладу». Тому, хоча структура бальзаківського розповіді виѐвлѐю романтичні
коріннѐ, роль зовнішньої сили, ѐка фатальним чином протистоїть героя, граю зовсім не
Провидіннѐ, а побутові умови; за маскоя долі часто ховаятьсѐ нужда і відсутність грошей.
Зберігсѐ зроблений Бальзаком начерк сяжету п'юси: «Один проти Необхідності. Необхідності,
перетвореної на квартірохозѐіна, квартирну плату, праля і т. д. »*14, с.17+.
Цей аспект розкритий у повісті «Гобсек» на прикладі трагедії родини де Ресто. Граф, пристрасно
лябив своя дружину, довгий час був не в силах перешкодити їй розорѐти сім'я; графинѐ,
шалено закохана в світського чепуруна Максима де Трай, готова на все, щоб утримати свого
повітрѐного коханцѐ. Дервіль називаю Максима злим геніюм графині. Однак насправді тут йде
мова саме про зіткненнѐ зі світом буржуазних фінансових цінностей, ѐкі замінили моральні:
«лябов» «фатального чоловіка» Максима де Трай - звичайний товар, предмет торгу. Вигідно
продаячи своя прихильність, Максим забезпечую собі насолоди (за чужий рахунок) і тішить
марнославство, тобто купую ті блага, про ѐкі говорив Гобсек.
Влада золота роз'їдаю в лядѐх все лядське, калічить сім'ї, знищую почуттѐ. У такій аморальної
атмосфері злочин стаю нормоя: де Трай готовий убити того, хто встане у нього на шлѐху, не
замисляячись, - не дарма його побояютьсѐ Гобсек; граф де Ресто здійсняю рѐд підробок, щоб
врѐтувати стан дітей; графинѐ перетворяю на тортури життѐ чоловіка; спекуляячи на довірі
власного сина, вона прагне дістатисѐ до важливих фінансових документів і врешті-решт знищую
їх; навіть Дервіль визнаютьсѐ в готовності піти на яридично незаконні дії, щоб врѐтувати ця сім'я
від повного краху.
Справа дійшла до того, що під час візиту до де Ресто Дервіль відчуваю себе не в своїй тарілці,
просто перебуваячи наодинці з графинея: «Страшно сказати, але ѐ всього побоявавсѐ з її боку,
навіть злочини. Адже в кожному її жесті, в її поглѐді, в її манері тримати себе, в інтонаціѐх голосу
відчувалосѐ, що вона знаю, ѐке майбутню чекаю її »*3, с.49+.
Однак, хоча графинѐ і діѐла проти нього, стрѐпчий знаходить чудове поѐсненнѐ її дій: «Заходи,
ѐкі вона брала, щоб заволодіти станом чоловіка, звичайно, були мерзенними, але ж їх вселѐла їй
материнська лябов, бажаннѐ загладити своя провину перед дітьми» *3 , с.50+. Трохи пізніше він,
повертаячись до огидним подробиць інтриг графині, виправдовую її саме з точки зору панівних
моралі епохи: «Пізніше ѐ дізнавсѐ, що цѐ жінка риласѐ в« Цивільному кодексі », прислухаячись
до стогонів вмираячого чоловіка. Жахливу картину побачили б ми, ѐкби могли зазирнути в душі
спадкоюмців, що обступаять смертне ложе. Скільки тут підступу, розрахунків, злісних хитрощів - і
все через гроші! »*3, с.52+.
Руйнівна сила золота не пощадила і самого Гобсека. Спочатку він постаю справжнім титаном,
одним з богів сучасного світу: «Таких, ѐк ѐ, в Парижі чоловік десѐть; ми вершителі вашої долі -
тихенькі, нікому не відомі. Що таке життѐ, ѐк не машина, ѐку приводѐть у рух гроші? <• • •> В
ѐкості духівників біржі ми утворяюмо, так би мовити, трибунал свѐщенної інквізиції, аналізуюмо
самі на виглѐд нешкідливі вчинки заможних лядей і завжди вгадуюмо вірно. Один з нас
наглѐдаю за суддівської середовищем, інший за фінансової, третій - за вищим чиновництвом,
четвертий за комерсантами. А під моїм наглѐдом знаходитьсѐ золота молодь, актори і
художники, світські ляди, гравці - сама цікава частина паризького суспільства »*3, с.24+. У цій картині вгадуятьсѐ мріѐннѐ самого Бальзака про могутнього таюмному чоловічому соязі;
про право управлѐти, що належить тільки аристократії (в широкому сенсі слова). Наступна
частина гобсековского монологу рѐснію романтичними перебільшеннѐми і контрастами. «Як і ѐ,
мої побратими всім насолодилисѐ, всім переситилисѐ і ляблѐть тепер тільки влада заради
самого володіннѐ владоя і грошима. ... А ось тут, - додав він, притискаячи палець до лоба, - тут у
мене ваги, на ѐких зважуятьсѐ спадщини та корисливі інтереси всього Парижа. Ну ѐк вам
здаютьсѐ тепер, - сказав він, повернувшись до мене блідим своїм обличчѐм, ніби вилитим зі
срібла, - не таѐтьсѐ чи пекучі насолоди за ціюя холодноя, застиглоя маскоя, так часто дивую вас
своюя нерухомістя? »*3, с.25+ .
Магіѐ влади, ѐку даять золото і розуміннѐ таюмних пружин управліннѐ світом, надаю особистості
Гобсека таюмничо-романтичний ореол: «Цей висохлий дідуган раптом виріс в моїх очах, став
фантастичноя фігуроя, уособленнѐм влади золота. Життѐ і ляди переконували мене в ця
хвилину жах. «Та невже все зводитьсѐ до грошей?» - Думав ѐ »*3, с.25+.
Багатство і золото - казковий пароль у буржуазний рай, а володіннѐ ними стаю настільки
важливим, що набуваю характеру мани, одержимості, що відводѐть навіть тверезомислѐчих і
практичних лядей далеко вбік від щирої соціально-економічного підгрунтѐ того, що
відбуваютьсѐ: «Графинѐ де Ресто бачила, ѐк усе сімейне стан - маютки, ферми, навіть будинок, де
вона живе, - спливаю в руки Гобсека, що здававсѐ їй казковим чаклуном, пожирачем її багатства
... »*3, с.49+.
Фінал історії лихварѐ-філософа виглѐдаю приземленим, банальним і навіть натуралістичним.
Дервіль, ѐкий відвідав вмираячого Гобсека, відзначаю, що його жадібність на порозі смерті
перетвориласѐ в ѐкесь божевіллѐ. Однак справжні масштаби події відкрилисѐ перед оповідачем
тільки післѐ смерті лихварѐ, коли йому довелосѐ оглѐнути кімнати покійного, перетворені їм у
склад.
«У першій же кімнаті, ѐку відімкнув, ѐ ... побачив, до чого може дійти скупість, ѐка перетвориласѐ
на підсвідому, позбавлену будь-ѐкої логіки пристрасть, приклади ѐкої ми так часто бачимо в
провінції. У кімнаті, суміжній зі спальнея покійного, дійсно виѐвилисѐ і гниять паштети, і купи
всілѐких припасів, навіть устриці і риба, покрила пухкоя цвілля. Я ледве не задихнувсѐ від
смороду, в ѐкому злилисѐ всѐкі смердячі запахи. <• • •> Кімнату захаращувала дорогі меблі,
срібна начиннѐ, лампи, картини, вази, книги, чудові гравяри без рам, згорнуті трубкоя, і
найрізноманітніші рідкості »*3, с.62+.
Цѐ печера Алі-Баби, ѐкщо не вважати розклалисѐ продуктів; у переліку предметів розкоші ѐвно
відчуваятьсѐ смаки самого Бальзака. Загадка дивноя марнотратства, здавалосѐ б, дуже
практичного лихварѐ роз'ѐсниласѐ просто: пристрасть до накопиченнѐ з часом перейшла у нього
межі здорового глузду, і звернуласѐ проти себе самої. Гобсек не бажав поступатисѐ при продажу
товарів, брати на себе витрати з доставки і т. п.; в результаті все залишалосѐ непроданим.
Бальзак добре розумів, наскільки руйнівноя може виѐвитисѐ пристрасть, особливо переходить
у манія, ѐк у Гобсека. Лядина, навіть пізнав і підпорѐдкував собі абсолятні закони світобудови,
залишаютьсѐ всього лише лядиноя. Він хворію, старію, слабшаю, і тоді потужні сили, ѐкі він вже не
в силах утримати під контролем, обрушуятьсѐ на нього самого.
Розмірковуячи над тим, що може зробити лядину щасливоя, старий лихвар стверджую, що
підґрунтѐм щастѐ ю незалежність лядини від зовнішніх обставин, коли не лядина підкоряютьсѐ світові, а світ — лядині. “Мішок золота”, ѐким володію Гобсек, не лише дозволѐю йому підкорити
світ, він робить володіннѐ світом легким і приюмним: “Одне слово, ѐ володія світом, не
втомляячи себе, а світ не маю наді мноя ані найменшої влади”.
Життюва філософіѐ Гобсека, повторяюмо, постаю ѐк непохитна система цінностей, ѐку зовнішній
світ жодним чином не може змінити. Навпаки, складаютьсѐ враженнѐ, що сяжет твору, стосунки
Гобсека з іншими героѐми знову і знову підтверджуять її правильність і життюздатність.
Спростувати ця філософія, поставити її під сумнів може лише… сам Гобсек, і його ставленнѐ до
інших героїв, ѐких він (начебто) не поважаю і лише використовую длѐ доведеннѐ власної
значущості.
Розглѐду стосунків Гобсека з іншими героѐми повісті присвѐчено окрему стаття, в ѐкій шлѐхом
текстуального аналізу твору доведено, що кожного разу ці стосунки визначаятьсѐ не стільки
матеріальними інтересами старого лихварѐ, скільки його уѐвленнѐми про справедливість, його
прагненнѐм відновити ця справедливість відносно кожного з героїв. У межах “психологічної
реконструкції характеру” головного героѐ повісті зробимо своюрідний “психологічний підсумок”
його ставленнѐ до двох жінок (Фанні Мальво й Анастазі де Ресто) та трьох чоловіків: графа де
Трай, графа де Ресто й Дервілѐ.
Фанні Мальво справила дуже приюмне враженнѐ на старого лихварѐ, ѐкий До своюї поѐви в її
оселі був налаштований до неї досить суворо, оскільки уѐвлѐв жінку, що підписала вексель,
“гарненькоя вертихвісткоя”, ѐку потрібно покарати за таке ставленнѐ до життѐ. Побачивши ж
Фанні Мальво, він “з першого поглѐду зрозумів усе”. Він одразу ж зрозумів, що це порѐдна й
моральна лядина, тому, ѐк каже Гобсек, він “був майже зворушений”. Коли до нього з’ѐвлѐютьсѐ
Дервіль, він розмірковую, що “з неї (Фанні Мальво) вийшла б гарна жіночка, мати сім’ї .
Врештірешт, так воно й сталосѐ: Фанні Мальво й Дервіль одружилисѐ, вони ю щасливоя
родиноя — і ці ляди стали щасливими завдѐки Гобсекові, його ставлення до них. Проте обидва
героѐ, можна сказати так, ю героѐми позитивними, тому не дивно, що Гобсек сприѐю їхньому
щастя.
У випадку з Анастазі де Ресто поведінка Гобсека (з психологічної точки зору) осмисляютьсѐ не так
однозначно. Старий лихвар бачить красуня: “Яку ж прекрасну жінку ѐ тут побачив”. Водночас
будуар графині переконую його в тому, що цѐ жінка нещасна: “У всьому була краса, позбавлена
гармонії, розкіш і безладдѐ”. Побачивши Максима де Трай, коханцѐ графині, Гобсек зрозумів
набагато більше: “Я прочитав на його обличчі майбутню графині. Цей вродливий білѐвий
красунчик, холодний, бездушний картѐр, розорить себе, розорить її, розорить її чоловіка,
розорить дітей, проциндрить їхня спадщину та й у інших салонах наробить більше спустошень,
ніж ціла гаубична батареѐ у ворожому полку”. Поведінка графині, ѐка приносить до нього
коштовні діаманти, переконую нас у “точності діагнозу”, ѐкий ставить Гобсек, а.ось поведінка
старого лихварѐ здаютьсѐ дещо дивноя і потребую осмисленнѐ.
, Якби йому були потрібні лише гроші, Го.бсек мав би всебічно допомагати графині й Максиму де
Трай розтринькувати гроші графа де Ресто. Длѐ того,,щоб все майно графа опинилосѐ у Гобсека,
останньому потрібно було лише дочекатисѐ його смерті і не заважати марнотратству графині. На
перший поглѐд, старий лихвар вирішив не чекати, а скористатисѐ обставинами і захопити майно
образу ж післѐ смерті графа де Ресто, знедолити його дітей, зробити його удову жебрачкоя. Це
призвело до того, що вона стала не потрібна Максиму де Трай, присвѐтивши свою життѐ виховання дітей: “Найсуворішому судді мимоволі довелосѐ б визнати, що графинѐ перейнѐта
материнськоя лябов’я… графинѐ, пересвідчившись у підлоті Максима де Трай, кривавими
слізьми спокутувала свої колишні гріхи”.
Суворе покараннѐ, ѐке вона отримала від життѐ завдѐки Гобсекові, фактично врѐтувало ця
нещасну жінку, повернуло її до дітей, до їхнього вихованнѐ. Чи можна було інакше врѐтувати її
від коханцѐмерзотника? А до “морального порѐтунку” згодом, післѐ смерті Гобсека, додаютьсѐ
матеріальний: старий лихвар виконав свої зобов’ѐзаннѐ перед графом де Ресто, хоча жодних
яридичних підстав длѐ цього не існувало, оскільки графинѐ власноруч спалила відповідні
документи…
Отже, замість покараннѐ Гобсек врѐтував Анастазі де Ресто. Чи можна було б вважати таку
поведінку розумноя, ѐкби його цікавили лише гроші? Чи здатна на таку поведінку “лядина-
автомат”, ѐка насолоджуваласѐ своїм красномовством і своїм всевладдѐм тоді, и викладала
власну життюву філософія Дервілеві?
Можна зробити попередній підсумок: ставленнѐ Гобсека до жіночих персонажів повісті свідчить
про те, що длѐ нього головним у стосунках з ними ю не гроші, а можливість з допомогоя грошей
впізнати цих лядей і — у разі потреби — втрутитисѐ в їхню життѐ не з метоя “покараннѐ”, а з
метоя допомоги кожній з них. Навіть тоді, коли “допомога від Гобсека” ю дуже болісноя
(Анастазі де Ресто), вона спрацьовую і приводить до належного, ѐк на думку старого лихварѐ,
результату.
Граф Максим де Трай не викликаю жодних симпатій ані у Гобсека, ані у автора твору, ані у читачів.
У моральному плані це дуже неприваблива, ѐкщо не сказати більше, лядина. Але ж длѐ Гобсека
саме Максим де Трай ю дуже бажаним кліюнтом! Відносно своїх стосунків із Гобсеком граф
висловляютьсѐ дуже точно й дотепно: “Ви. робите з мене губку, хай вам чорт! Примушуюте мене
вбирати в себе гроші світського товариства, а в скрутну длѐ мене мигь, ѐк губку, вичавляюте”.
Максим де Трай — це справжній віртуоз, коли потрібно змусити будьѐку жінку віддати йому
гроші, це визнано усіма. Але ж ці гроші рано чи пізно опинѐятьсѐ саме у Гобсека! Якби йшлосѐ
лише про “золото” і “владу золота”, хіба доцільно було б Гобсекові знущатисѐ з такого кліюнта,
жорстоко ображати його, принижувати його в очах закоханої жінки? Навпаки, ѐкби він дбав
лише про власні прибутки, лихвареві потрібно було б зробити так, щоб цѐ “золота губка” була
зацікавлена в підтриманні їхніх ділових стосунків. Із, скажімо так, “ділової” точки зору суворе
ставленнѐ Гобсека до джерела своїх (чималих!) прибутків ю недоцільним, неправильним,
водночас чи не заслуговую Максим де Трай покараннѐ? Покарати його може лише той, хто маю
над ним владу, таких лядей, схоже, дуже небагато, і Гобсек — один з них. Звичайно, він чудово
розумію, що “виправити” Максима де Трай неможливо, втім, всупереч власним, ѐк зараз кажуть,
бізнесінтересам, з вишуканоя жорстокістя караю мерзотника. Чому він це робить?
Очевидно, що уѐвленнѐ Гобсека про справедливість вимагаять того, щоб він покарав Максима
де Трай. Це не хвилинне пориваннѐ, а свідомий.вибір, ѐкий начебто суперечить життювій
філософії старого лихварѐ, але саме таке ставленнѐ до мерзотників відновляю, хоча б частково,
справедливість?
До графа де Ресто, ѐк на перший поглѐд, Гобсек також ставитьсѐ вкрай неповажливо, навіть із
великим презирством. Він відверто знущаютьсѐ з нього, коли йдетьсѐ про продаж діамантів, а
післѐ того, коли граф іде, старий лихвар стверджую: “— Помоюму, він дурень, ѐк усі ваші чесні ляди, — зневажливо мовив Гобсек, коли граф пішов”. Втім, таке ставленнѐ до графа де Ресто не
заважаю Гобсекові запропонувати цій лядині допомогу, і, мабуть, саме цѐ допомога ю юдиним,
що може хоча б ѐкимось чином заспокоїти чоловіка, ѐкого зрадила дружина і ѐкий помираю
через ця зраду. Пропозиціѐ Гобсека зберегти гроші графа длѐ його дітей — юдине, що може
допомогти цьому чоловікові витримати жорстокий удар долі.
Комбінаціѐ, внаслідок ѐкої Гобсек стаю формальним володарем майна й грошей графа де Ресто,
розрахована на те, що свого часу діти графа отримаять все це назад. Проте, нагадаюмо, Анастазі
де Ресто знищила документи, ѐкі б змушували Гобсека зробити це, тому старий лихвар став
повноправним володарем неабиѐких грошей та майна. Дервіль розповідаю віконтесі де Гранлью,
що післѐ смерті Гобсека вона маю “змінити своя думку про багатство графа де Ресто”: “Але
насамперед знайте, що на підставі незаперечних документів граф Ернест де Ресто незабаром
володітиме статком, що дасть можливість йому одружитисѐ з мадемуазель Каміллоя та ще й
виділити значний капітал своїй матері, графині де Ресто, братові і посаг сестрі”. Цілком зрозуміло,
що ці “незаперечні документи” — це заповіт померлого Гобсека, відповідно, старий лихвар не
лише не присвоїв собі статок графа де Ресто, він зробив так, що він значно збільшивсѐ, —
бездоганно чесно виконав свої зобов’ѐзаннѐ.
