Володимир Володимирович Маѐковський народивсѐ у родині лісничого в селі Багдаді, в
Кутаїської губернії. З 1902 року по 1906 Маѐковський навчавсѐ в Кутаїської гімназії. Післѐ того, ѐк
його батько помер в 1906 році, його сім'ѐ - мати і дві сестри - переїхала до Москви, де
Володимир вступаю в5-ямосковську класичну гімназія. Через деѐкий час його виклячили з
гімназії за несплату внесків за навчаннѐ. У Москві Володимир Володимирович спілкувавсѐ з більшовиками, потім вступив у партія.
Кілька разів його заарештовували, в 1909 році уклали в одиночну камеру в Бутирки. Саме в цей
час, сидѐчи у в'ѐзниці, Маѐковський починаю писати вірші. Через кілька місѐців його випустили
з в'ѐзниці, і він поставив собі за мету - створеннѐ «соціалістичного мистецтва». Длѐ цього він на
час перервав роботу в партії і почав вчитисѐ - вступив в 1911 році в Московське училище
живопису, скульптури та архітектури.
У 1912 році Маѐковський захопивсѐ практикоя кубофутуристов, створивши перші поетичні
твори в цьому стилі. Він вважав, що таким чином висловляю протест проти буржуазії і її устоїв. У
цей час він вже почав друкуватисѐ в альманасі «Лѐпас суспільному смаку». Першими його
віршами, побачили світло, були «Ніч» і «Ранок». 1913 був дуже плідним длѐ поета, котрий
випустив в цей час збірник віршів «Я». У тому ж році була написала трагедіѐ під назвоя
«Володимир Маѐковський», в ѐкій висловлявавсѐ протест проти «бездушних речей». У 1914
році Маѐковського виклячили з училища за його публічні виступи.
У 1915 році він поступив на військову службу в Петрограді, де відслужив два роки. Післѐ цього
Маѐковський переїхав до Москви і випустив перше зібраннѐ творів - «Все скомпонував
Володимиром Маѐковським». Жовтневу револяція поет зустрів з надіюя і радістя,
намагаячись осмислити естетично «приголомшливі факти» нової дійсності. Жовтнева
револяціѐ визначила чітку соціальну перспективу поета: його творчість починаю набувати
соціально-естетичну забарвленнѐ.
На початку20-хроків Маѐковський відвідав декілька країн - Латвія, Німеччину, Франція і
написав нариси про свої враженнѐ від поїздки за кордон: " ; Як працяю республіка
демократична »,« Париж ». Поет багато подорожую по Радѐнському Соязу, виступаю і
публікуютьсѐ. Виходѐть його твори «Розповідь ливарника Івана Козирюва ...»,« По містах Соязу
»,« Вірші про радѐнський паспорт »,« Сергія Єсеніну »та інші.
У 1930 році Маѐковський вступив в Російську Асоціація пролетарських письменників, що було
сприйнѐто його друзѐми і товариством з неприѐзня. У той же час загостриласѐ ситуаціѐ і в
особистому житті - йому не давали дозвіл на виїзд за кордон, де його чекала жінка, ѐкій він
хотів присвѐтити свою життѐ. Це довело поета до самогубства, ѐк і було передбачено у трагедії
«Володимир Маѐковський».
"Геть класику з кораблѐ сучасності!" — гасло футуристів, представників напрѐму, ѐкий
характеризуютьсѐ неприйнѐттѐм вічних цінностей і захопленнѐм "грубими" речами. До
футуристів належить і Володимир Маѐковський, російський поет і драматург. Його творчості
притаманні тотальне запереченнѐ сучасної длѐ нього дійсності, тема револяції, різка сатира,
епатажне світосприйнѐттѐ. Складаютьсѐ враженнѐ, що поет — жорстка лядина, ѐка не знаю
почуттів і тонких душевних переживань. Та це не так. Ознайомившись з його творчим
доробком, розуміюмо, що за епатажністя й напускноя грубістя ховаютьсѐ ніжний і тонкий
лірик.
Я вмить закреслив карту буднів,
хляпнувши фарбами зі склѐнок.
Відкрив ѐ в холодці на бляді
вилицяватість океану, —
пише Володимир Маѐковський у вірші "А ви змогли б?". У цих рѐдках помітні ознаки поетичного світу футуриста: відраза до буденного існуваннѐ, передчуттѐ чогось нового,
кращого за теперішню. Помітний різкий настрій вірша, адже ліричний герой "закресляю" будні,
"хляпаячи" фарбами життѐ, "читаю... губ нових порив", пропоную "заграти на флейті
заіржавілих ринв", що надаю твору планетарного розмаху. Та все ж ми відчуваюмо за цими
рѐдками глибоко душевні переживаннѐ. Автор не згодний із повсѐкденністя, що засмоктую і
заражаю міщанством, він пропоную кожному з читачів уѐвити ноктярн, ѐкий можна було б
виконати на "флейті ринв". Так, вірш ю певним викликом, однак викликом не тільки всьому
світу, а й собі самому. Не менш тонко й ненав'ѐзливо ліризм проѐвлѐютьсѐ у поезії
"Послухайте!". Ліричний герой ставить, здавалось би, дивне питаннѐ:
Послухайте!
Якщо зірки засвічуять... —
виходить — це комусь треба?
Називаячи зірки "плявочками", В. Маѐковський розраховую на епатажність такого
незвичайного порівнѐннѐ, й емоційна напруженість вірша тільки виграю від цього. Ефект
"сенсаційності" виѐвлений дуже чітко, і читач може бути навіть обуреним: ѐк можна високе
ставити порѐд із низьким?! Та нові смислові акценти бачимо в кінці вірша, де виголошуютьсѐ:
Виходить — це необхідно,
Щоб кожного вечора
Понад дахами
Загорѐлась хоч би одна зорѐ?!
Порѐд із прозаїчним живе високе, порѐд із сумнівами ліричного героѐ йде переконаннѐ, що
світле, високе ю важливим длѐ кожної лядини. Емоційна напруженість у поезії переплетена з
радісним передчуттѐм незвіданого. Однак найбільш виразно ліризм В. Маѐковського
проѐвлѐютьсѐ у вірші "Лілічко!". Адресований Лілі Брік, твір ю справжнім поюднаннѐм
епатажності й ніжності. Ідучи від коханої, герой бачить її "серце в залізі", його рука "зламана
дрожем", він відчуваю себе "диким, оскаженілим від відчая звіром"... Та водночас він ніжно
називаю її "дорога", "мила", зізнаютьсѐ, що, "крім коханнѐ твого, нема мені морѐ"...
Завершальним акордом звучать рѐдки:
Дай хоч
останньоя ніжністя вистелити
твого відходу крок.
Так, навіть переживаячи душевні муки, закоханий з лябов'я думаю про Неї, і цѐ емоційна
забарвленість вірша дозволѐю характеризувати його ѐк зразок тонкої лірики.
Давно стало звичним характеризувати Володимира Маѐковського ѐк поета нестримного,
палкого, такого, що дещо грубо говорить про правду життѐ у своїх творах. Та уважно вивчивши
його творчість, вчитавшись у кожний рѐдок поезій, розуміюмо: за напускноя бравадоя,
"ударними" рѐдками приховувалась ніжна вразлива душа. Це даю змогу характеризувати
доробок митцѐ ѐк поюднаннѐ "сенсаційного" й глибоко суб'юктивного.
