Дієслово називається самостійна частина мови,що означає дію або стан предмета як процес і виражає це значення в граматичних категоріях-формах способу,часу,виду,стану,особи(або роду)Дієслово відпов. На пит.. що робити?що зробити,що робить?що зробить? Та ін..
За своїм значенням дієслова протиставляються насамперед прикметникам, я також іншим іменним частинам мови, як слова, що виражають ознаку в процесі її становлення, тривання або розгортання. Порівняйте, наприклад: білий сніг і біліє сніг;
письмовий стіл і писав за столом; У названих парах слів спільного кореня одні позначають сталі ознаки предмета
або кількість їх, а інші виражають динамічні ознаки, пов’язані з діяльністю особи або
з активністю предмета.
За граматичними ознаками дієслова також відрізняються від інших частин мови.Дієслово також може мати категорії роду (у зв’язках із займенником) і числа, залежні від іменника, але воно має ще властиві тільки йому категорії: виду, перехідності/неперехідності, стану способу і часу, які характеризують ознаку предмета в процесуальному вияві.
Особливістю дієслова є також поєднання в його парадигмі різних граматичних форм: дієвідмінюваних особових (пишу, писатиму, пиши та ін.) і родових (писав,писала, писав би та ін.); відмінкових (пишучий, написаний) і незмінюваних — дієпри
слівникової (пишучи, написавши) та інфінітивної, або неозначеної, форм (писати, на писати).
Дієвідмінювані форми дійсного, умовного й наказового способів (особові і родові)виконують у реченні предикативну функцію, виступаючи в ролі присудка: Поїзд рушив; Скоро липа зацвіте; Неозначена форма дієслова (інфінітив) входить у систему його
парадигми як початкова форма, в якій позначається дія (динамічна ознака) безвідносно до діяча чи предмета. Граматичні значення способу, часу, особи (роду) та числа виражаються дієвідмінюваними формами дієслова; в інфінітиві виражаються лише значення виду, перехідності/неперехідності, стану. Саме цими значеннями відрізняється дієслівна форма інфінітив від іменників з узагальненим значенням дії. Порівняйте, наприклад: звикати — звичка, послати — послання.У синтаксичному вживанні помітно більше спільного з іменником: інфінітив може бути підметом (Жити — значить працювати), додатком (Наказано відкликати), неузгодженим означенням (Умене є бажання працювати), обставиною (Син поїхав учитися).
БІЛЕТ 35
