Сполу́чник — це службова частина мови, яка служить для зв'язку однорідних членів речення та частин складного речення. Сполучники не мають власного лексичного значення і не виконують реченні граматичну роль.
сполучники сурядності поєднують між собою однорідні члени речення або частини складносурядного речення як рівноправні, незалежно одно від одного (і дуби. і пальми, і молоді берези). За характером відношень між членами речень і частинами складного речення вони поділяються на єднальні, протиставні і розділові:
єднальні не тільки...а й, і (й), ні...ні, теж, також, як...так,
протиставні а, але, зате, проте, однак, все ж
розділові або...або, то...то, чи то...чи то, поки не, з того часу як, або, чи
підрядні сполучники виражають залежність між частинами складнопідрядного речення. За значенням вони поділяються:часовіяк, доки, щойно, поки, перш ніж,коли, з того часу як, поки, поки не;умовні якби, якщо, як, коли б;мети щоб, для того щоб, аби;допустові незважаючи на те що, дарма що, хоч, , хай;наслідкові так що, так що аж, так що й;порівняльні мов, як, немов, наче, неначе, немовби, начебто;причинові бо, тому що, через те що, оскільки, завдяки тому що.
