Сполу́чник — це службова частина мови, яка служить для зв'язку однорідних членів речення та частин складного речення. Сполучники не мають власного лексичного значення і не виконують реченні граматичну роль.
СИНТАКСИЧНА РОЛЬ СПОЛУЧНИКАЧленом речення не буває.
МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ СПОЛУЧНИКА. Незмінюване слово.
До сполучників належать і, та, й, але, а тощо. Сполучники зв'язують слова (батько й мати), словосполуки (довгі вулиці та високі кам'яниці), сурядні речення (Учитель читає, а учні слухають) та складники складнопідрядних речень (Як учитель читає, учні слухають). За походженням сполучники поділяються на первісні, що морфологічною будовою не пов'язані з іншими частинами мови (і, а, чи, та), і на похідні від інших частин мови (щоб, якби, проте, буцімто).
За будовою сполучники поділяються на прості, складні і складені:
Прості сполучники- і (й), а, але, та, бо, як, що. Складні сполучники здатні розкладатися на частини (ні-бито, що-б, мов-бито, не-наче).
Складені сполучники створюються з двох або кількох слів (так що, незважаючи на те що).
За походженням сполучники поділяються на непохідні і похідні:
Непохідні сполучники не співвідносяться з іншими частинами мови. Похідні сполучники походять від інших частин мови і тому співвідносні з ними.За своїм вживанням сполучники можуть бути неповторюваними, повторюваними і парними:
Неповторювані(а,але,проте,однак,зате),повторювальні(і-і,ні-ні,то- не то,то-то,чи-чи,пр..чи то лев,чи то птиця)парні(не тільки…а й,як…так і..,,хоч…але.пр. не тільки гроші,а й слава та успіх).
За значенням і синтаксичними функціями у реченні сполучники поділяються на сурядні іпідрядні:сурядні сполучники поєднують між собою однорідні члени речення або частини складносурядного речення як рівноправні, незалежно одно від одного (і дуби. і пальми, і молоді берези). За характером відношень між членами речень і частинами складного речення вони поділяються на єднальні, протиставні і розділові:
єднальні не тільки...а й, і (й), ні...ні, теж, також, як...так,
протиставні а, але, зате, проте, однак, все ж
розділові або...або, то...то, чи то...чи то, поки не, з того часу як, або, чи
підрядні сполучники у складнопідрядних реченнях приєднують підрядну частину до головної. За значенням вони поділяються:часовіяк, доки, щойно, поки, перш ніж,коли, з того часу як, поки, поки не;умовні якби, якщо, як, коли б;мети щоб, для того щоб, аби;допустові незважаючи на те що, дарма що, хоч, , хай;наслідкові так що, так що аж, так що й;порівняльні мов, як, немов, наче, неначе, немовби, начебто;причинові бо, тому що, через те що, оскільки, завдяки тому що.
Правопис сполучників:
- Складні сполучники: адже, аніж, втім, зате, мовби, мовбито, начеб, начебто, немов, немовби, немовбито, неначе, неначебто, ніби, нібито, ніж, отже, отож, притім, притому, причім, причому, проте, себто, тобто, цебто, щоб, якби, якщо, а також слова абощо, тощо пишуться разом.
- Сполучники з частками би, б, ж, же пишуться окремо.
- Окремо пишуться також складені сполучники: дарма що, для того щоб, замість того щоб, з тим щоб, з того часу як, попри те що, після того як, при цьому, та й, так що, тимчасом як, тому що, у міру того як, через те що й подібні.
- Через дефіс пишуться сполучники отож-то, тим-то, тільки-но, тому-то.
