1 Фразеологія— розділ мовознавства, в якому вивчаються лексично неподільні поєднання слів. Фразеологією називають також сукупність властивих мові усталених зворотів і висловів. Об’єктом дослідження фразеології як розділу мовознавства є стійкі вислови, їх семантика, структура, походження, роль у мові, взаємозв’язок з іншими мовними одиницями, зокрема словом і реченням. Словосполучення бувають вільні і стійкі. У вільному словосполученні слово не втрачає власного значення при утворенні нового словосполучення. Наприклад: жвавий хлопець, жваве зайченя, жвава розмова, жваво говорить.Стійкі словосполучення поділяються на термінологічні та фразеологічні.1. Термінологічні стійкі словосполучення - це назви певних понять - науки, техніки, мистецтва; торрічеллієва пустота (вакуум); дзвінкі приголосні; іменний складений присудок; романський стиль.2. Стійкі словосполучення, що складаються з двох і більше слів, існують у мові у готовому вигляді, називаються фразеологізмами. За цими виразами закріплені уже певні значення, які зовсім не дорівнюють значенню слів, що до них входять.Фразеологізмам, на відміну від слів і вільних словосполучень, властиві такі ознаки: 1) семантична неподільність; 2) відтворюваність у готовому вигляді; 3) наявність емоційно-експресивного забарвлення; 4) за складом - це сполучення двох і більше слів, що можуть мати переносне значення; 5) стійкість граматичних категорій і усталеність порядку слів; 6) спільність синтаксичної функції для всіх його компонентів.Розрізняють три типи фразеологізмів: 1) фразеологічне зрощення (або ідіоми) - найстійкіші, семантично неподільні сполучення слів, загальне значення яких не випливає із значення їхніх компонентів. Наприклад: пекти раків - червоніти; гарбуза дати - відмовити; 2) фразеологічні єдності - семантично неподільні фразеологізми, цілісне значення яких умотивоване значенням компонентів. Наприклад: біла ворона, прикусити язика, дихати на ладан; 3) фразеологічні сполучення - це фразеологізми, до складу яких входять слова, з яких одне є вільним, а друге - з так званим зв'язаним значенням, причому цілісне значення фразеологізму випливає із компонентів. Наприклад: брати участь; насупити брова; покласти край.Окрему групу становлять фразеологічні вирази - це стійкі за своїм складом і значенням одиниці, які складаються зі слів з вільним лексичним значенням і відтворюються в мові. Це приказки, прислів'я та крилаті вислови. Наприклад: 1. Як дбаєш, так і маєш. 2. Серце - не камінь. 3. Інші часи - інші пісні (Н. Буало).Розділ мовознавчої науки, який вивчає фразеологізми, тобто лексичні неподільні сполучення слів, називається фразеологією . Фразеологізми мають чітко виражене стильове призначення. Кожен стиль мовлення послуговується значним запасом фразеологізмів. Стильове використання фразеологізму залежить насамперед від наявності чи відсутності емоційного за барвлення. Нейтральні (міжстильові) фразеологічні звороти вживаються у всіх стилях мовлення. Наприклад: вогнище культури, посіяти іскру.Емоційно забарвлені фразеологізми використовуються в художньому, розмов ному та публіцистичному стилях. Наприклад: мокра курка — зневажливе ставлення; важка артилерія — іронічний відтінок.
2Іме́нник — самостійна частина мови, що має значення предметності, вираженої у формах роду, числа і відмінка, відповідає на питання хто? або що?.За значенням іменники поділяються на назви істот і неістот. Назви істот поділяються на: а) назви осіб (тобто, назви людей за різними ознаками, назви міфологічних істот, персонажів тощо): начальник, завідувач, покоївка, помічник, Микола, Петрук; Дажбог, Мавка;б) назви тварин (тобто назви всіх представників тваринного світу, включаючи найпростіших): корова, лоша, мікроб. Назви неістот поділяються на:а) назви чітко окреслених предметів і понять (тобто назви охоплюваних зором речей, деталей, частин тіла, різних мір, місяців, днів тижня тощо): стіл, олівець, портфель, ключ, дуб, рука, метр, кілограм, липень, середа;б) назви нечітко окреслених предметів і понять, тобто назви предметів, що не охоплюються зором, не мають чітких меж, збірні назви територій, речовин, явищ, почуттів, дій, станів, ознак, ігор, абстрактних понять тощо): поле, шлях, космос, гурт, народ, листя, пшениця, фірма, граніт, сум, волейбол, сон, прогрес, Крим, Полісся. Іменники бувають загальні і власні. Загальна назва дається багатьом однаковим предметам: чоловік, слухач, місто, управління, журнал, день, незалежність. Власна назва дається окремому предметові, щоб відрізнити його від інших подібних: Луценко, Володимир, Київ, “Інформаційний бюлетень НАДУ”, Національна академія державного управління при Президентові України, Чумацький Шлях. Граматичні ознаки іменникаІменник має ряд граматичних ознак, які вирізняють його з-поміж інших частин мови. Значення предметності виражається морфологічними категоріями роду, числа, відмінка.Рід (чоловічий, жіночий чи середній) притаманний кожному іменникові в однині: столяр, орел, шлях; дівчина, пава, хмара; дитя, курча, небо.В українській мові є іменники спільного роду, фактичний рід яких можна встановити тільки за змістом висловлювання в контексті. Ці іменники, позначаючи осіб обох статей, можуть бути виражені формою граматичного чоловічого роду (професор, інженер, лікар, посол, лауреат) або формою граматичного жіночого роду (сирота, бідолаха, сіромаха, нахаба, забіяка).Рід незмінюваних іменників (це переважно запозичені слова) визначається в основному за їхнім лексичним значенням. Наприклад, іменники – назви людей – мають рід відповідно до статі позначуваної особи (портьє, аташе, фазендейро, денді; мадам, міледі, фрау); назви тварин, птахів належать до чоловічого роду (нанду, поні, гну, шимпанзе, фламінго). Родова віднесеність незмінюваних власних назв залежить від граматичного роду означуваної ними загальної назви (співвідношення роду – виду): озеро Онтаріо, ріка Міссісіпі.Число - морфологічна категорія, яка виявляється у протиставленні значень однини і множини. Більшість іменників, змінюючись за числами, мають форми однини і множини: дерево - дерева, думка - думки, воїн - воїни. Проте існують іменники, які вживаються тільки в однині чи множині.До першої групи належать збірні іменники: людство, кіннота, картоплиння, малеча; частина іменників із речовинним значенням: масло, кисень, золото; назви абстрактних понять: молодість, сум, радість, гордість; більшість власних назв: Київ, Дніпро, Полтавщина; Петро, Охріменко, Михайлишин. Інколи від названих іменників може утворюватися форма множини, але при цьому відбувається зміщення в лексичному значенні. Зокрема через форму множини конкретне протиставляється більш загальному: мед (взагалі) – меди (різні сорти меду), жаль (взагалі) – жалі (чиїсь, хтось жалкує). Форма множини, утворена від прізвищ, позначає сукупність людей, пов’язаних родинними стосунками: Король - Королі (родина Королів).Тільки форму множини мають іменники роковини, оглядини, розкопки, шори, криси (капелюха), дріжджі, зарості, злигодні, сіни, двері, ножиці, гроші, солодощі, пахощі, радощі, гордощі; Лубни, Прилуки, Суми, Черкаси, Чернівці та ін.Відмінок - одна з найважливіших морфологічних категорій іменника. Зміна іменника за відмінками дає можливість йому поєднуватися в реченні з іншими словами. Сучасна українська мова має сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний. Серед них виділяють відмінки прямі, у формі яких іменник у реченні не залежить від інших слів, і непрямі, які виражають синтаксичну залежність іменника. До прямих належать називний і кличний відмінки, решта відмінків є непрямими. Іменники у формах прямих відмінків завжди вживаються без прийменників; у формі місцевого завжди присутній прийменник; родовий, давальний, знахідний та орудний відмінки можуть вживатися як із прийменником, так і без нього.У реченні іменник може виконувати різні синтаксичні функції. Найчастіше це роль головного члена речення – підмета: У темряві далеко десь гукали люди, жалібно гавкали собаки і шуміла й лящала негода (О. Довженко) або другорядного члена речення – додатка: Пройду я світ від півдня до півночі, / Своїм човном схвилюю всі моря, / Здобуду світ, корону, перли, славу, / І все для тебе, донько Ярослава, / Лиш покохай мене, моя зоря! (І. Кочерга).Іменник може бути іменною частиною складеного присудка: Праця людини - окраса і слава. Праця людини - безсмертя Ті! (В. Симоненко); Полковий писар - це велика персона (І. Кочерга).Інколи іменник може виконувати функції неузгодженого означення: Навздогін за нею із хати понісся жалібний писк дитини (П. Панч) або обставини: Я жив колись в простому курені / Над озером з ясними берегами (О. Ольжич).
3.Виконайте орфографічно – пунктуаційне оформлення тексту.
У природі ще в/зимку народжує…я по/волі утверджує…я й живе перед/чуття майбутньої весни. Сонце пр…буваючи в/середині лютого з кожним днем усе більше й більше уже готує…я до поверне…я птахів. Воно будить або й …будило вже десь далеко у світових мандрах їхню свідомість солодким перед/чуттям польоту на рідну (з)емлю.
У природі ще взимку народжування поволі утверджується й живе передчуття майбутньої весни. Сонце перебуваючи всередині лютого з кожним днем усе більше й більше уже готується до повернення птахів. Воно будить або й збудило вже десь далеко у світових мандрах їхню свідомість солодким передчуттям польоту на рідну землю
