- Мо́вна но́рма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головні ознаки мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність.
Мовна норма має важливе соціальне значення. Адже тільки єдиний правопис і стала вимова, обов'язкові для всіх правила відмінювання слів і синтаксичних зв'язків між словами, однакове розуміння змісту вживаних слів, єдиний наголос у словах саме і створюють ті якості літературної мови, що потрібні їй як засоби спілкування між людьми. У розвитку української літературної мови були періоди, коли самі встановлені норми не відповідали внутрішнім властивостям загальнонародної мови, наприклад, намагання замінити загальновживані слова на вузькодіалектні або спеціально створені (спирт - винець, полюс - бігут, гайка - мутра). У сучасній літературній мові мовні норми не залишаються незмінними. Постійно змінюється мова і відповідно потребує нормування. Носії літературної мови дотримуються системи правил, що визначає єдину вимову звуків і їх сполук, властиву літературному мовленню; загальноприйнятих правил, що визначають способи передачі звуків, складів, слів і речень у письмовій формі літературної мови. Часто можна почути кілометр, але норма - кілометр; неправильний наголос у слові документ, літературна вимова - документ. Історичне співжиття українського і російського народів не могло не позначитись на їхніх мовах. Часто допускаються помилки, коли плутають мови, вживають слова з однієї мови в іншій. Наприклад, відповідником до російських слів метра, мероприятие є захід, а в множині - заходи, а не міроприємство чи міроприємства. Дотримання сталих норм усіма мовцями й спричиняє те, що літературна мова виступає досконалим засобом передачі й одержання інформації. Основні норми, влативі книжній літературній мові, через школу, художню та наукову літературу й інші шляхи культурного впливу поступово поширюються, закріплюючись і в усному вжитку.
Адже у звичайному житті ми говоримо зовсім не так, як пишемо. І в цьому немає ніякого порушення правил культури мови.
2. Прийменник- це службова частина мови, що виступає разом з відмінковою формою іменника, займенника або числівника для вираження залежності її від інших слів у словосполученні (третійвід краю, кожен з присутніх, піклуватися про дітей) і у реченні (Гуляв я по полю; Хтось із вас тут, певно, зайвий).
Прийменник допомагає виражати відношення між предметами (парк для прогулянок, комп’ютер для роботи), ознаки до предмета (пісня без слів, багатий на речі павільйон) або дії до предмета (піднятися о шостій, взяти з підлоги).
Разом з відмінковими формами іменників, числівників, займенників прийменники можуть виражати:
- час (без п’яти хвилин, о десятій годині);
- простір (злетіти у небо, доїхати до міста);
- причину (запізнився через транспорт);
- мету (прийшов на урок, зустрівся з однокласниками);
- спосіб дії (сказати по правді, робити з задоволенням);
- порівняння (більший за інших, найменший у класі);
- відношення до матеріалу (штани з вельвету, зошит з паперу);
- предмет, на який спрямована дія (розповідати про навчання, привітати зі святом).
СИНТАКСИЧНА РОЛЬ ПРИЙМЕННИКА
Прийменник як службова частина мови не є членом речення, але, виступаючи разом із повнозначними частинами мови (найчастіше з іменником), може бути у структурі підмета (Президент і народ нарешті порозумілися)., присудка (Всі були у захваті), додатка (Вона схопила його за чуба), обставини (За столом сиділо троє).
РОЗРЯДИ ПРИЙМЕННИКІВ ЗА ЗНАЧЕННЯМ
Прийменники поділяються на:
• первинні (непохідні)
• вторинні (похідні)
прості, складні і складені
ПЕРВИННІ ТА ВТОРИННІ ПРИЙМЕННИКИ
За походженням прийменники поділяються на первинні (непохідні) і вторинні (похідні):
Первинні:біля, без, в (у), від (од), для, до, з (із, зі, зо), за, над (наді), під (піді), о (об), через
Вторинні:поряд, коло, кінець, край, незважаючи на, зважаючи на, поблизу
До первинних (непохідних) належать прийменники, походження яких зараз важко встановити (саме тому, з сучасної точки зору, вони й вважаються непохідними). Це- прийменники за, від (од), без, для, на, в (у), до, з, між, крізь, під, по, при, ради, через, о (об).
До вторинних належать прийменники, походження яких можна встановити, оскільки вони зберегли зв'язок з формами тих слів, від яких утворилися.
До них належать прийменники, що утворюються:
- переходом з інших частин мови: іменника (край, кінець, коло), дієприслівника (незважаючи на, зважаючи на), прислівника (поряд, поблизу, навпростець);
- поєднанням двох або кількох прийменників (задля, поза, поміж, з-за, з-під).
Первинних прийменників значно менше, ніж вторинних. Частина первинних прийменників може вживатися з формами багатьох відмінків: було в мене (родовий)- покласти в шухляду(знахідний)- побачити під стріхою (орудний).
Усі вторинні прийменники здебільшого вживаються тільки з формою одного відмінка: згідно з інструкцією (орудний), центр міста (родовий).
Первинні прийменники часто бувають багатозначними, вторинні, як правило, однозначні.
ПРОСТІ, СКЛАДНІ І СКЛАДЕНІ ПРИЙМЕННИКИ
прості по, про, у, без, коло, протягом
складні з-поперед, з-за, понад, довкола
складені з метою, паралельно з, згідно з, відповідно до
За будовою прийменники поділяються на прості, складні і складені:
Прості прийменники складаються з однієї частини. Це можуть бути як похідні, так і непохідні прийменники (до, по, край, близько).
Складні прийменники утворюються поєднанням кількох простих. Це похідні прийменники, утворені складанням двох або кількох непохідних прийменників. Непохідні прийменники легко вичленовуються у складі похідних складних прийменників (заради, з-попід, понад, поза, з-під).
Складні прийменники пишуться разом (понад, навколо, напроти), крім тих, що починаються наз, із (пишуться через дефіс: з-за, з-під, з-посеред).
Складені прийменники складаються з двох частин, що пишуться окремо. Це- похідні прийменники, утворені поєднанням форм прислівників та іменників з непохідними прийменниками (нарівні з, на чолі, одночасно з, за допомогю, в галузі).
У складених прийменниках усі слова пишуться окремо (на відміну, від, поряд з, у зв’язку з); виняток становить прийменник внаслідок.
Якщо ж поєднання прийменника з іменником чи іншою частиною мови переходить у прислівник, така сполука пишеться разом (зустрілися утрьох, це було вперше).
Є частина прийменників, які здатні утворювати синонімічні конструкції (напр., коло- біля- близько- поблизу- при- поруч: коло ялинки- біля ялинки- близько ялинки- поблизу ялинки- при ялинці- поруч з ялинкою; на- в: на полі- в полі; до- на- в(у):до Києва- на Київ- у Києві);
До деяких прийменників, що закінчуються на приголосний, додається і або о (переді(о) мною, зі страху).
Правопис прийменників в російській та українській мовах є вельми подібним і, як правило, великих ускладнень під час перекладу не викликає. Зверніть увагу:
- можливе сплутування прийменників з префіксами), наприклад: без дороги — бездоріжжя, попід вікнами — попідвіконню, з боку друзів — збоку, з початку місяця — спочатку;
- складні прийменники, утворені з допомогою прийменника з (із), пишуться через дефіс, наприклад: з-за, з-над, з-поза, з-під, з-попід, з-серед;
3. Виконайте орфографічно – пунктуаційне оформлення тексту.
Національний пр…родний парк Подільські Товтри осередок збереже…я ландшафтного та біологічного різноманіття історико/культурної спад…ини поді…я. Він також є центром оздоровчого й пізнавально/спортивного туризму.
Національний природний парк "Подільські Товтри" осередок збереження ландшафтного та біологічного різноманіття історико-культурної спадщини поділля. Він також є центром оздоровчого й пізнавально-спортивного туризму.
