24 серпня 1991 р. відкрилася позачергова сесія ВРУ, на якій було
розглянуто питання про політичну ситуацію в республіці та прийнято
низку надзвичайно важливих документів. Серед них — Постанова та Акт
проголошення незалежності України, затверджені конституційною
більшістю депутатів. Як наслідок цього Україна стала незалежною
демократичною державою з неподільною та недоторканою територією,
на якій чинними є лише власні Конституція, закони та постанови уряду.
З метою всенародного підтвердження Акта сесія вирішила провести 1
грудня 1991 р. Всеукраїнський референдум. Під час референдуму 1
грудня на який виносилося питання «Чи підтверджуєте ви Акт
проголошення незалежності України», Акт дістав підтвердження 90,32
% громадян, які брали участь в референдумі. За ходом референдуму
спостерігали представники державних органів, політичних партій і
рухів, держав колишнього СРСР і зарубіжних країн, міжнародних
організацій, українські та іноземні журналісти. Референдум підтвердив
волю українського народу жити в самостійній соборній українській
державі.
Одностайність підтримки Акта проголошення незалежності України
засвідчила не стільки про перехід парламентської більшості на
самостійницькі позиції, хоча без урахування історичної реальності і волі
народу тут не обійшлося, скільки про деморалізацію прокомуністичних46
елементів за умов поразки перевороту, про спробу ціною паперової
незалежності врятувати компартію, про тактику поступки у гаслах з
метою подальшого вихолощення змісту цих гасел. Водночас частина
комуністичної номенклатури дійшла висновку, що в нових умовах й
груповим інтересам більше відповідає незалежна Україна, зробила
свідомий вибір на користь самостійності.
Ще, у липні 1991 р. ВР УРСР прийняла пакет законів щодо
запровадження президентства у республіці. Україна стала
парламентсько-президентською республікою. У вересні відбулося
висування кандидатів на посаду Президента. Спочатку передбачалося
від демократичних сил запропонувати одну взаємоузгоджену
кандидатуру. Але угоди про спільні дії демократичних сил досягнути не
вдалося. Велика рада Руху більшістю голосів висунула кандидатом у
Президенти В. Чорновола, рада УРП — Л. Лук'янен-ка, громадська
організація Українська Духовна республіка — О. Бердника, партія
зелених України —Ю. Щербака, Союз «Чорнобиль» - В. Яворівського.
До списків претендентів увійшли також колишній лідер депутатської
більшості у Верховній Раді О. Мороз, поет Б. Олійник, міністр сільського
господарства О. Ткаченко та багато інших. Загалом власних кандидатів
висунули 12 політичних партій, громадських об'єднань і рухів, 97
трудових колективів. Визначений Законом рубіж у сто тисяч підписів
змогли подолати лише сім з них: В. Гриньов, Л. Кравчук, Л. Лук'яненко,
Л. Табурянський, О. Ткаченко, В. Чорновіл та І. Юхновський. Вони й
були зареєстровані кандидатами у Президенти.
1 грудня 1991 р. близько 32 млн громадян (84% внесених у списки)
взяли участь у виборах. Леонід Кравчук отримав майже 20 млн голосів
(62%) і став першим всенародно обраним Президентом України (1991 —
1994)
52.
