"Перебудова", як і кожна "революція згори", була доволі обмеженою і
непослідовною. Але головне її значення полягало в тому, що вона
спричинилася до різкого зростання політичної активності широких
народних верств. Демократизація дедалі більше охоплювала всі сторони
життя українського суспільства, яке, у свою чергу, все частіше почало
звертати погляди до національних глибин: історії, культури, мови.
Провісником українського національного відродження стала Спілка
письменників України та її друкований орган — газета "Літературна
Україна". Публікації виступів та статей Р. Братуня, О. Гончара, І. Дзюби,
І. Драча, С. Плачинди та інших письменників, де порушувалися
проблеми захисту української культури, навколишнього середовища,
містилися перші згадки про забуті сторінки історії України, мали
широкий відгомін у суспільстві. Влітку 1987 р. Пленум Правління СПУ
дійшов висновку про доцільність конституційного захисту української
мови. Значною була заслуга письменників у справі повернення в
українську літературу раніше заборонених творів, зокрема, В.
Винниченка, Г. Косинки, М. Зерова, М. Куліша, В. Підмогильного, М.
Хвильового; з'явилися історичні праці М. Гру-шевського, Д.
Яворницького та ін.
Стрімка політизація суспільства яскраво виявилася у створенні та
діяльності різноманітних "неформальних" груп та організацій,
непідконтрольних КПРС. У сер. 1987 р. у Києві був заснований
Український культурологічний клуб, до якого належало чимало
дисидентівта колишніх політв'язнів (С. Набока, Л. Мілявський, О.
Шевченко, О. Матусевич). Тоді ж у Львові виникло культурологічне
Товариство Лева, яке об'єднувало переважно молодих людей. Влітку
1988 р. кілька представників дисидентського руху (В. Чорновіл, М.
Горинь, М. Горбаль та ін.) на базі Української гельсінської групи
створили політичну організацію — Українську гельсінську спілку (УГС),
яка виступала за самостійність України, її лідером став Л. Лук'яненко.43
На поч. 1989 р. постало Товариство української мови ім. Т. Шевченка —
перша масова українська організація, що перебувала поза партійним
контролем. Того самого року відбулася установча конференція історико-
просвітницького товариства "Меморіал", яке виступало за увічнення
пам'яті жертв комуністичних репресій. Наприкін. жовтня 1989 р. було
завершено остаточне організаційне оформлення започаткованої ще в
грудні 1937 р. Асоціації "Зелений світ" на чолі з письменником Ю.
Щербаком.
У червні — липні 1988 р. відбулися перші багатотисячні несанкціоновані
мітинги у Львові. Мітингуючи дискутували щодо розв'язання нагальних
національних проблем, вимагали спорудження у Львові пам'ятника Т.
Шевченкові та жертвам комуністичного терору, порушували питання
про реабілітацію УПА. 13 листопада 20-тисячний мітинг, присвячений
екологічним проблемам, відбувся у Києві. Незабаром мітинговий вал, а
разом з ним і національна символіка поширилися по всій Україні.
Прийнятий Верх. Радою УРСР 28.Х 1989. Потреба в держ. статусі укр.
мови в республіці була викликана складною мовною
ситуацією, передусім звуженням сфери її функціонування у 30-80 — і
рр. Питання про держ. статус укр. мови було порушено діячами
культури, зокрема письменниками на зборах, пленумах і з’їзді СПУ. На
установчих зборах Т-ва укр. мови ім. Т. Шевченка 9-10.II 1989 (з
жовтня 1991 — Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса
Шевченка) схвалено проект Закону, що його згодом доопрацювала
робоча група ВР УРСР. Проект документа було опубл. 5.IX 1989 для
всенар. обговорення.
Закон про мови містить 6 розділів (40 статей). У ньому
зазначається, що закон регулює сусп. відносини у сфері всебіч.
розвитку і вживання укр. та ін. мов, якими користується населення
республіки, в держ., екон., політ. і госп. житті, охорону конст. прав
громадян у цій сфері, виховання шанобливого ставлення до нац.
гідності людини, її культури і мови. Укр. мова
проголошується державною мовою в Україні. Їй забезпечується всебіч.
розвиток і функціонування у всіх сферах сусп. життя; створюються
також необхідні умови для розвитку і використання мов ін.
національностей. Визначаються обов’язки служб.осіб щодо володіння
держ. мовою, правові основи охорони фондів і пам’яток мови, захисту
мов і контролю за виконанням закону. У всіх сферах сусп. життя укр.
мова наділяється правом функціонування і використання як державна.
Визнається вільний вибір мови навчання дітей як невід’ємне право
громадян. Рос.мова чи мова ін. етн. меншини, що проживає компактно,
наділяється правом паралельного вживання і функціонування поряд з
укр. мовою. Те саме стосується назв установ, топонімів та картогр.
видань — вони подаються укр. мовою, але паралельно можуть
подаватися мовою і нац. меншини, яка компактно живе в тій чи тій
місцевості. Україна на основі угод з ін. державами сприяє нац.-культур.
розвиткові українців, що живуть за межами етн. батьківщини. Разом із
Законом прийнято постанову ВР «Про порядок введення в дію Закону
Української РСР „Про мови в Українській РСР"», де вказано термін
реалізації тих чи тих статей. Закон введено у дію з 1.I 1990, однак 12
його статей, які стосуються, передусім, регіон.особливостей,
передбачено запровадити протягом 3 — 5 років, а 6 — упродовж 5 — 10
років (до 2000). Осн. положення Закону знайшли відображення в ст. 10
Конституції України. Після закінчення терміну реалізації Закону можна
констатувати певне розширення поля сусп. функціонування укр. мови
як державної, зокрема у сферах дошкільного виховання, шкільної
освіти, діловодства, держ. органів і громад. орг-цій тощо. У 1-й пол. 90-
х рр. Кабінет Міністрів України двічі створював комісії для здійснення
нової редакції Закону. 1997 Рада з мовної політики при Президентові
України передала до Верх. Ради України проект Закону «Про розвиток і
застосування мов в Україні».
49.
