пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Причини зародження, основні напрямки та особливості дисидентського руху в Україні в 60-х - 70-х рр. ХХ ст.

Суперечливе і динамічне «хрущовське» десяти¬річчя підштовхнуло

оновлення суспільної свідомості. Цей імпульс був настільки сильним, що

під його впли¬вом у 60-70-х роках у радянському суспільстві ви¬никає

нова форма духовної опозиції — дисидентство.

Після смерті Й.Сталіна, в умовах хрущовської «відлиги», в Україні

знову розгорнувся опозиційний рух. Основними причинами його

піднесення в Україні були: практично бездержавний статус республіки;

монопольна влада партійно-радянської бюрократичної верхівки;

постійні утиски й обмеження національно-культурною розвитку;

цілеспрямо¬вана русифікація українського населення республіки.

Українське дисидентство непокоїли дві головні проблеми. Перша

торкалася прав нації, а друга – прав людини. Характерною особливістю

поглядів дисидентів було те, що вони не розділяли права нації та права

людини, не протиставляли їх одне одному, а розглядали як одне ціле.

В соціально-політичному ж аспекті нова генерація національно-

патріотичних сил продовжувала підтримувати і розвивати демократичні33

і правові традиції. Тому не випадково, що з того часу фактично як

синоніми вживаються терміни дисидентство, правозахисництво й

інакомислення.

Відчуваючи, що цей опозиційний рух створює серйозну небезпеку

правлячому режиму, партійні і державні структури України спрямували

на безкомпромісну і рішучу боротьбу з опозицією органи КДБ. Зокрема,

в грудні 1959 р. ЦК Компартії України своєю постановою зобов'язав

українських кадебістів «посилити роботу щодо попередження, викриття

і припинення ворожих дій націоналістичних та інших антирадянських

елементів на території республіки».

У нових умовах правоохоронні органи змушені були відмовитись від

прямих репресій, а ширше застосовувати більш гнучкі профілактичні

методи, тобто «виховну» роботу з тими, хто «випадково потрапив на

ворожий шлях».

Варто зазначити, що всупереч процесам лібералізації, радянські

каральні органи працювали, як і раніше, досить активно. Тільки за

1954-1959 рр. в Україні було викрито і ліквідовано 183

«націоналістичних та антирадянських угруповань», майже 2 тисячі осіб

за антирадянську діяльність було притягнуто до кримінальної

відповідальності, 1 300 – відчули на собі «профілактичну» роботу

спецорганів.

З метою посилення ефективності боротьби з інакомислячими в 1961 р.

були введені в дію нові карні кодекси СРСР і союзних республік. Статті

61 («шкідництво») та 62 («антирадянська агітація та пропаганда»)

Карного Кодексу УРСР могли трактуватися каральними органами,

звичайно, на їх розсуд

 

46.


10.06.2015; 15:29
хиты: 129
рейтинг:0
Гуманитарные науки
история
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь