Радянська анексія західноукраїнських земель — насильницьке відторгнення шляхом агресії[a][1][2][3] на основі секретного
протоколу щодо розподілу сфер впливу в Європі пакту Молотова — Ріббентропа між Радянським Союзом та нацистською
Німеччиною частини етнічних українських територій від Польщі і Румунії, включення цих земель до складу СРСР, з їх
подальшим входженням до УРСР і, частково, БРСР[4] й МРСР, та встановленням радянського окупаційного режиму на цих
територіях. В результаті цих анексій Українська Радянська Соціалістична Республіка, зокрема, отримала 130 тисяч
квадратних кілометрів території[5] і збільшила своє населення більш ніж на 7 мільйонів осіб[6].
30 липня 1941 року Угодою Сікорського — Майського Радянський уряд визнав Польщу у кордонах 1939 року. Визнавши польський
уряд у вигнанні та Польську державу у довоєнних кордонах, Радянський Союз тим самим визнав так зване «возз'єднання» 1939
року протиправним, тобто анексією частини Польщі, та де-юре недійсним.
Радянською історіографією подавалася як «возз'єднання українського народу в єдиній українській радянській державі —
визволення Радянським Союзом споконвічних українських земель — Західної України (1939), Північної Буковини (1940) та Закарпатської України (1945) з-під гніту іноземних поневолювачів і входження цих земель, згідно з одностайною волею їх
населення, до СРСР зі включенням до складу УРСР»[7]. В сучасній українській історичній науці, в залежності від
історичних наслідків, трактується переважно як «возз'єднання українських земель у складі СРСР»[8][9] або
«входження
західноукраїнських земель до складу УРСР»[10].
З міжнародно-правової точки зору, сьогодні не лише українські та західні історики і політологи[6][11][12][13], а також
ряд російських дослідників[14][15] характеризують події того часу, як процес окупації і анексії територій інших держав
Радянським Союзом, виконаний поступово, в результаті низки військово-дипломатичних та економічних кроків та на фоні
розгортання ескалації масштабного військового конфлікту у Європі[16]. Однак серед істориків немає одностайної думки як
трактувати ці події. Крім міжнародно-правових термінів «окупація» і «анексія», в залежності від суспільно-політичних
переконань дослідників, до них вживаються поняття «возз'єднання», «з'єднання», «злука», «входження», «включення»,
«прилучення», «приєднання» та ін.