В XX ст. українська земля та її народ винесли на собі страшний тягар двох світових війн. Україна стала буфером і полем
бою між двома імперіями, які прагнули до світового панування.
В роки Другої світової війни українці знову мали надію визволитись від тоталітаризму і чужинців, добитися незалежності,
але й наступні післявоєнні роки стали часом
відновлення сталінізму і подальшого утвердження тоталітарної системи.
Найсуттєвішими територіальними та геополітичними змінами, що відбулися в післявоєнний період було завершення процесу
об'єднання українських земель та формування сучасної території України, активізація зовнішньополітичної діяльності УРСР.
Серед повоєнних адміністративно-територіальних змін можна назвати:
По-перше – врегулювання територіального питання з Польщею.
У вересні 1944 року за угодою між Польщею і УРСР споконвічні українські землі, 17 повітів Підляшшя, Холмщини, Посяння і
Лемківщини, де проживало майже 800 тисяч українців, передавалися Польщі.
16 серпня 1945 року між СРСР і Польською Республікою укладено договір щодо радянсько-польського державного кордону, який
закріплював кордон в основному по "лінії Керзона", хоча і тут Москва пішла на поступки прорадянській політиці польського
уряду – на окремих ділянках відхилення на схід (на користь Польщі) було до 30 км.
Остаточно процес польсько-українського розмежування завершився в 1951 році, коли на прохання Польщі відбувся обмін
прикордонними ділянками, майже однаковими за площею.
По-друге – приєднання Закарпаття до УРСР.
В листопаді 1944 року I з'їзд делегатів Народних комітетів Закарпатської України в Мукачево ухвалив маніфест про
возз'єднання Закарпатської України з УРСР, а в червні 1945 року договір між Чехословаччиною та СРСР юридично закріпив це
рішення.
По-третє – остаточно крапку у визначенні повоєнних кордонів України було поставлено 10 лютого 1947 року під час
підписання радянсько-румунського договору, в якому Румунія визнала права УРСР на Північну Буковину, Хотинщину,
Ізмаїльщину, тобто юридично визнані кордони, встановлені в червні 1940 року.
Отже, західні кордони УРСР і СРСР в післявоєнні роки визначалися не з волі народів та історичної справедливості, а з
волі диктаторів і прорадянських режимів, хоча в основному цей процес мав позитивні наслідки, бо таким чином відбулося:
− остаточне визнання кордонів республіки, які зафіксовані Актом про державну незалежність України в 1991 році;
− збільшення території УРСР (з 470 тис. км2 до 601 тис. км2) та її демографічного потенціалу на 8 млн. чоловік;
− об'єднання земель у складі однієї держави (УРСР), завершилося формування сучасної території (останнім актом цього
процесу стало включення у 1954 році Кримської області до складу УРСР).
