В умовах назрівання Другої світової війни фашистська Німеччина і СРСР, виходячи із міжнародної ситуації, яка склалася на той час, прагнучи реалізувати свої геополітичні інтереси, вдаються до спроби налагодити свої відносини.
Ліквідацією Карпатської України в березні 1939 р. Гітлер досягав трьох важливих для себе тактичних цілей: ще міцніше прив'язував до антикомінтернівського пакта Угорщину; забезпечував нейтралі тет Польщі; певною мірою заспокоював СРСР, створюючи пере думови для подальшого зближення.
Окрилений успіхами, Гітлер 3 квітня віддає таємний наказ-вермахту готуватися до нападу на Польщу. І знову спливає "ук раїнська карта". За рахунок Західної України Гітлер планував окупувати Польщу, унеможливити формування антифашистської коаліції, про яку домовлялися Англія, Франція і СРСР; перетворити СРСР на свого тимчасового союзника, і створити стратегічний плацдарм для нападу на СРСР.
Гітлер чудово розумів, що СРСР, маючи власні інтереси у Західній Україні, ні в якому разі не допустить, щоб цей вигідний стратегічний плацдарм був зайнятий німецькими військами і та ким чином перетворився у засіб постійного тиску на Радянський Союз.
Розглядаючи війну з Польщею як прелюдію до агресії проти Франції та Англії, керівництво "третього рейху", очевидно, вирі шило, що настав час для такого альянсу з СРСР, який вже давно уявлявся Гітлеру у вигляді тимчасового "союзу для війни".
Спочатку німецька преса раптово припиняє публікацію антирадянських ста тей. Радянське керівництво робить крок у від повідь — на початку травня В.Молотов змінює на посаді нарко ма закордонних справ антифашистськи настроєного М.Литвинова. Робляться спроби налагодження відносин. Німеччина наголо сила, що "відмовившись від Закарпатської України", вона усунула привід для війни.
Вже в червні Гітлер ставить ра дянську сторону перед альтернативою: "Ви можете бути або на шими друзями, або нашими ворогами..." У керівних колах Ра дянського Союзу вважали міжнародне становище своєї країни несприятливим для конфлікту з нацистською Німеччиною, що значною мірою і зумовило зближення між Берліном та Москвою. Проте поступатися своїми інтересами СРСР не збирався. Радянське керівництво висунуло вимоги про визнання інтересів СРСР на Балтиці, у Південно-Східній Європі, а також про відмову Гітлера від планів типу "Великої України". І лише задоволення цих ви мог відкрило шлях до укладення договору. 23 серпня і 1939 р. Молотов і Ріббентроп підписали договір про ненапад між СРСР і Німеччиною терміном на 10 років. Крім цього, було підписано і таємний протокол, який містив положення, що стосувалися укра їнських земель: "У разі територіально-політичного перевлашту вання областей, які входять до Польської держави, межа сфер інтересів Німеччини і СРСР приблизно буде проходити по лінії рік Нареву, Вісли і Сяну". Тобто, відмова рейху від претензій щодо України набула форми розмежування "сфер інтересів".
Німеччина дала згоду на приєднання до СРСР Фінляндії, Естонії, Латвії, Західної Білорусі, Західної Волині і Сх. Галичини. В свою чергу Німеччина отримала повну свободу дій у Європі і забезпечила собі поставки воєнно-стратегічних матеріалів і продовольства з Радянського Союзу
Пакт Молотова—Ріббентропа і таємний протокол до нього, будучи актом свавільного поділу Європи на "сфери інтересів" між СРСР і фашистською Німеччиною, фактично розв'язував руки лідеру третього рейху для початку Другої світової війни. Водночас він став і своєрідною точкою відліку процесу "збиран ня" українських земель у межах однієї держави.
1 вересня 1939 р. німецькі війська перейшли кордони Поль щі, що засвідчило про початок Другої світової війни. За цих обставин СРСР, незважаючи на домовленість, не поспішав зі всту пом у війну, не активізував він своїх дій і після звернення 3 ве ресня Ріббентропа, у якому той цікавився, чи не бажає Радянсь кий Союз зайняти територію, що входить у сферу його інтересів. Зайнявши вичікувальну позицію, Сталін намагався перекласти всю відповідальність за агресію проти Польщі на Гітлера.
Так і не дочекавшись повідомлень про падіння Варшави чи про втечу польського уряду за кордон, Сталін віддає наказ роз почати воєнні дії проти Польщі. 17 вересня 1939 р. радянські війська перейшли польський кордон. У ноті, врученій напере додні польському послу в Москві В. Гжибовському, було вказано на дві причини збройної акції СРСР проти Польщі: 1. "Віддана сама на себе і залишена без керівництва, Польща перетворилася у зручне поле для усяких випадковостей і несподіванок, які мо жуть створити загрозу для СРСР". 2. "Радянський уряд не може також байдуже ставитися до того, що єдинокровні українці та білоруси, які проживають на території Польщі, кинуті напризво ляще, залишилися беззахисними". (Спочатку планувалося зазна чити, що останнім загрожує Німеччина, але під тиском Берліна це формулювання було вилучено з остаточного варіанту),
До складу Українського фронту, який вів бойові дії проти Поль щі, входило 28 стрілецьких і 7 кавалерійських дивізій, 10 танкових бригад, 7 артилерійських полків Резерву головного командуван ня. Війська, що перебували у розпорядженні командуючого фрон том С. Тимошенка (начальник штабу М.
Ватутін), вели наступ трьома напрямками: 1) на Рівне—Луцьк—Ковель; 2) на Терно піль—Львів—Перемишль; 3) на Стрий—Дрогобич. 22 вересня К.Ворошилов і військовий аташе Ні меччини у Москві Кьостріг узгодили демаркаційну лінію для військ двох сторін, що відповідала умовам таємного протоколу від 23 серпня. Внаслідок цього німецькі війська мусили відійти за Буг. 27 вересня Варшава капітулювала.
28 вересня 1939 р. був підписаний радянсько-німецький до говір про дружбу і кордони. Згідно з домовленістю, кордон прой шов по так званій "лінії Керзона". Переважна більшість терито рії Західної України увійшла у межі СРСР. Проте, бажаючи до могтися контролю над Литвою, Сталін не наполягав на приєд нанні до УРСР Лемківщини, Посяння, Холмщини і Підляшшя. Тому ці українські етнічні території (майже 16 тис. км2 з 1,2 млн. населення) опинилися під німецькою окупацією. Та Сталін був задоволений, про що свідчить його "тріумфальний" підпис (дов жиною 58 сантиметрів) на карті-додатку до тексту протоколу.
Намагаючись надати своїм діям легітимного характеру, радянська влада організувала в Західній Україні вибори (хоча й безальтернативні). Обрані Народні збори Західної України 26-28 жовтня 1939 р. у Львові прийняли Декларацію про встановлення Радянської влади і возз’єднання з УРСР.
Радянсько-німецьке співробітництво, розпочате договором про ненапад, Гітлер дуже влучно назвав "шлюбом за розрахун ком". Є серйозні підстави вважати, що таким воно було і для радянського керівництва, оскільки принципові моменти процесу "збирання" українських земель під крило СРСР вирішувалися саме на німецько-радянській дипломатичній кухні. 23 червня 1940 р., на другий день після офіційної капітуляції Франції і під писання перемир'я у Комп'єні, Молотов у зверненні до німець кої сторони зазначив, що "вирішення бессарабського питання не терпить більше зволікань", піднімав він також питання і про Буковину.
26 червня 1940 р. радянське керівництво звернулось із заявою до уряду Румунії про необхідність мирного вирішення питання про повернення Радянському Сою зу Бессарабії, а також про передачу йому Північної Буковини, населеної переважно українцями. Вимога передачі цієї території СРСР обґрунтовувалася також тим, що ще у листопаді 1918 р. народне віче Буковини, прийняло рішення щодо возз'єднання з Радянською Україною.
Німеччина, побоюючись того, що у разі виникнення радян сько-румунського збройного конфлікту вона може позбутися ру мунських поставок продовольства, фуражу і особливо нафти, по радила уряду Румунії піти на поступку. При цьому Берлін запев нив, що ця "поступка" буде мати тимчасовий характер (як сказав Гітлер, "Віддайте, я скоро поверну!") і що Німеччина допоможе не тільки повернути втрачену територію, а й завоювати нові ( радянську територію аж до Дніпра).
28 червня 1940 р. румунський уряд заявив про свою згоду передати Радянському Союзу Бессарабію і Північну Буковину
