Україна в планах воюючих країн
Російська імперія: встановлення контролю над Східною Галичиною, Буковиною та Закарпаттям, заселеними українцями, що дозволило б Росії вирішити два питання: 1) розширити свої кордони, послабивши Австро-Угорщину; 2) ліквідувати організаційні центри визвольного руху в Галичині, яку називали «українським П’ємонтом».
Це цікаво! Росія свої загарбницькі плани прикривала заявами про прагнення зібрати воєдино «істотно» російські землі, якими вона традиційно вважала українські етнічні території.
Австро-Угорська імперія: зміцнення своїх позицій у Західній Україні та приєднання інших населених українцями територій — Волині та Поділля, що дозволило б посилити австрійський вплив на інші слов’янські народи імперії та позбавити претензій на керівну роль у слов’янському світі Росію.
Це цікаво! Австро-Угорщина обіцяла підтримувати визвольну боротьбу українського народу за створення самостійної України на захоплених в Росії територіях.
Німецька імперія: розширення своїх територій за рахунок економічно найрозвинутіших українських земель Сходу і Півдня, що належали Російській імперії.
Це цікаво! Німецькі політики вважали загарбання України найважливішим кроком на шляху розгрому Російської імперії. Південний Схід України розглядався німцями як зручний плацдарм для подальшого наступу на Схід, аж до Індійського океану. Німеччина не виключала можливості створення на завойованих у Росії територіях формально самостійної маріонеткової Української держави.
У результаті: у разі війни українські землі неминуче перетворювалися на театр воєнних дій.
Піднесення національно-визвольного руху в західноукраїнських землях до рівня політичного, коли виникали політичні партії, і власне, поява таких організацій у Галичині надихали східноукраїнських громадських діячів. Найбільш активною виявилася студентська молодь. У середовищі харківських студентів, членів місцевої громади, визріла думка про створення політичної партії. Як уже йшлося вище, вони втілили цю ідею у життя, створивши у 1897 р. Загальну Українську безпартійну організацію — ЗУБО, а також Революційну українську партію — РУП (1900). Програмним документом РУП стала брошура Миколи Міхновського «Самостійна Україна». Її автор, колишній тарасівець, стверджував факт існування боротьби між нацією «грабованою» (пограбованою, пригнобленою) й нацією-гнобителем. Він доводив, що незалежна Українська держава була загарбана Росією після Переяславської ради 1654 р. і внаслідок зламання її урядом гарантій прав та вільностей Гетьманщини. Міхновський так визначив мету РУП: «...повернення нам прав», які були визначені в російсько-українському договорі 1654 p., з розширенням його впливу «на цілу територію українського народу в Росії». Головними гаслами були: «Одна єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Сяну аж по Кавказ», тобто в межах етнічних земель разом з Перемищиною та Кубанською Чорноморією; «Усі, хто на цілій Україні не за нас, ті проти нас. Україна для вкраїнців, і доки хоч один ворог-чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти оружжя. І пам'ятаймо, що слава і побіда — се доля борців за народну справу». Отже, книжка Міхновського вперше на східноукраїнських землях проголошувала ідею політичної самостійності України.
