Столипінська реформа (Столипінська аграрна реформа) — ряд законодавчих актів, спрямованих на перерозподіл селянської земельної площі в Російській Імперії та на підвищення продуктивності сільського господарства.
Столипінська аграрна реформа передбачала:
— руйнування общини, яка відіграла активну роль у виступах селян під час революції, і закріплення у приватну власність за кожним домогосподарем земельної ділянки, яка йому належить;
— надання кредитної допомоги селянам через Селянський земельний банк;
— переселення селян у малоземельні райони Сибіру, Північного Кавказу, Середньої Азії.
Тим самим Столипін хотів вбити двох зайців: дати селянам землю, вивезти їх з перенаселених районів, позбавившись незадоволених мало- і безземеллям. Планувалось, що реформа сприятиме зміцненню держави взагалі, оскільки крім аграрних перетворень, вона передбачала реорганізацію місцевого самоврядування, судових установ, страхування робітників, запровадження загальної початкової освіти.
Столипін прагнув еволюційним шляхом досягти соціально-економічного прогресу при збереженні царської монархії, влади і привілеїв багатих верств населення (у першу чергу поміщиків та буржуазії), а також заможного селянства.
- На хутори і отруби виселилось 50 % селянських господарств- Це сприяло розвитку капіталізму на селі, технічному прогресу, збільшенню врожайностіЧастина селян переселилась в Сибір (і інші райони Росії) і, незважаючи на величезні труднощі, створили там свої власні господарства
В Україні з 1906 до 1915 рр. з общини вийшли 468 тис. дворів» або 30,2 % від загальної чисельності общинних земель. Ті селяни, які виходили з общини, мали право отримати землю у відруб, тобто в одному місці, «куском». Якщо вони переносили туди будинок і господарські будівлі, то це називалося хутором. До початку 1916 р. в Україні утворилося 440 тис. хуторських і відрубних господарств (13 % загальної кількості). Для допомоги селянам у створені хутірського господарства створювався Селянський поземельний банк. Цей банк купляв у поміщиків землі, а потім за вищими цінами продавав їх окремими ділянками селянам. Селяни України протягом 1906-1910 рр. купили у банку 480 тис. десятин землі, з хутірські та відрубні господарства 82,6 %. Банк підняв ціну з 105 крб. за десятину 1907 р. до 136 крб. 1914 р. Діяльність сприяла зміцненню заможних селянських господарств. Якщо селяни не могли виплатити щорічні внески і відсотки банку, то земля поверталася у банк. Протягом 1906-1917 рр. селяни викупили в основному у поміщиків понад 7 млн. га землі. Унаслідок цього у них виявилося 65 % усієї землі і на одне господарство, вже припадало 8,6 га.
На селі організовувалися прокатні технічні станції, сільськогосподарські читання з метою поліпшення агрокультури. Для малоземельних селян створювалися товариства з оренди землі та колективного ведення рільництва.
