Правовий статус - комплексна, інтеграційна категорія, що відображає взаємини особистості і суспільства, громадянина і держави, індивіда та . колективу, інші соціальні зв'язки. Тому важливо, щоб людина правильно уявляв своє становище, свої права та обов'язки, місце в тій чи іншій структурі.
Ще більш шкідливо й неприпустимо наділення посадових осіб не передбаченими законом повноваженнями, довільне розширення функцій, що порушує їх офіційний статус, свідчить про правовий нігілізм. Крім того, статус може бути юридично нечітким, аморфним, розмитим, що веде до безладу, порушень законності, прав особистості.
Розрізняють різні види правового статусу особистості:
а) загальний, або конституційний, статус громадянина;
б) спеціальний, або родової, статус певних категорій громадян;
в) індивідуальний статус;
г) статус фізичних і юридичних осіб;
д) статус іноземців, осіб без громадянства або з подвійним громадянством, біженців;
е) статус російських громадян, які перебувають за кордоном;
ж) галузеві статуси: цивільно-правової, адміністративно-правовий і т.д.;
з) професійні та посадові статуси (статус депутата, міністра, судді, прокурора);
Загальний правовий статус - це статус особи як громадянина держави, члена суспільства. Він визначається, перш за все, Конституцією і не залежить від різних поточних обставин (переміщень по службі, сімейного стану, посади, виконуваних функцій), є єдиним і однаковим для всіх, характеризується відносною статичністю, узагальненістю. Зміст такого статусу складають головним чином ті права та обов'язки, які надані і гарантовані всім і кожному Основним Законом країни. Зміна цього змісту залежить від волі законодавця, а не від кожної окремої особи.
Загальний правовий статус не в змозі врахувати всього різноманіття суб'єктів права, їх особливостей, відмінностей, специфіки. Тому в нього не входять численні суб'єктивні права і обов'язки, які постійно виникають і припиняються у суб'єктів в залежності від їхньої трудової діяльності, характеру правовідносин, в які вони вступають, інших ситуацій. Якби зазначені права та обов'язки були включені в поняття загального статусу громадянина, то вийшов би різний, вкрай нестабільний і невизначений статус. Він вже не був би єдиним. Загальний правовий статус є базовим, вихідним для всіх інших. По ньому можна судити про характер, соціальну природу, ступінь демократичності даного суспільства.
Спеціальний або родової статус відображає особливості положення певних категорій громадян (наприклад, пенсіонерів, студентів, військовослужбовців, вузівських працівників, вчителів, робітників, селян, інвалідів, учасників війни і т.д.). Зазначені шари, групи, базуючись на загальних конституційному статусі громадянина, можуть мати свою специфіку, додаткові права, обов'язки, пільги, передбачені поточним законодавством. Вдосконалення цих статусів - одне із завдань юридичної науки.
Індивідуальний статус фіксує конкретику окремої особи (стать, вік, сімейний стан, виконувана робота, інші характеристики). Він являє собою сукупність персоніфікованих прав і обов'язків громадянина. Тверде знання кожним свого особистого статусу, своїх прав, обов'язків, відповідальності, можливостей - ознака правової культури, юридичної грамотності. Індивідуальний правовий статус рухливий, динамічний, він змінюється разом з тими змінами, які відбуваються в житті людини.
Розглянуті три види статусу співвідносяться між собою як загальне, особливе і одиничне. Вони тісно взаємопов'язані і взаємозалежні, нашаровуються один на одного, на практиці нероздільні. Кожен індивід виступає одночасно у всіх зазначених якостях - громадянина своєї держави (загальний статус), він належить до певного шару (групі) і, отже, має родовим статусом, і він же являє собою окрему, неповторну особистість, тобто має індивідуальний статус. Загальний правовий статус у всіх один, спеціальних статусів - безліч, а індивідуальних рівно стільки, скільки громадян.
