Міжнародні стандарти щодо основних прав та свобод людини і громадянина встановлені низкою нормативних актів, а саме: Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про політичні та громадянські права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, Європейська соціальна хартія, Європейська конвенція про захист прав та фундаментальних свобод людини з протоколами та інші.
Міжнародно - правові акти закріплюють такі основні права та свободи людини і громадянина: принцип рівності всіх громадян незалежно від мови, статі, кольору шкіри, релігійних, політичних переконань та інших ознак; право на життя; право людини на повагу до її гідності; право на недоторканість житла; право на невтручання в особисте та сімейне життя; право на об'єднання; право на мирні збори та маніфестації; право на працю; право на відпочинок; право на охорону здоров'я та інші права.
Кожна держава повинна забезпечувати механізм реалізації захисту прав та свобод своїх громадян. Це невід'ємна складова демократичної держави.
Механізм – це система правових засобів. Метою цих засобів є захист прав людини. Потреба в такому захисті виникає при вчиненні певного правового правопорушення чи об'єктивно-протиправного діяння.
Кожна особа має право на захист, що закріплено Конституціями багатьох держав, а також міжнародно – правовими актами.
Право на захист – це матеріальне суб'єктивне право правоохоронного характеру, що виникло в момент порушення регулятивного суб'єктивного права на стороні потерпілого. Право на захист означає можливість вдатися в необхідних випадках до примусової сили держави, тобто суб'єктом правоохоронного відношення мусить бути державний орган, без якого такий примус неможливий.
Конституційно-правовий механізм захисту людиною своїх прав – це система влади держави, функцією якої є захист прав людини.
Таким чином, міжнародні стандарти щодо основних прав, свобод людини і громадянина являють собою сукупність норм права, які закріплені в міжнародно – правових актах. Положення Конституції держав про основні права і свободи людини та громадянина повинні відповідати міжнародним стандартам, оскільки захист цих прав забезпечує існування суверенної, демократичної і незалежної держави.
Демократизації процесу, пов'язаного з проголошенням та захистом прав людини, значною мірою сприяло прийняття ряду міжнародних документів щодо закріплення, правової регламентації та розробки механізму міжнародного захисту прав людини у державах, які підписали відповідні міжнародні документи.
Серед найважливіших загальних документів, з якими повністю узгоджуються положення Конституції України, — Загальна декларація прав людини (1948 р.), Міжнародний договір про громадянські та політичні права (1966 р.), Міжнародний договір про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.), Європейська конвенція про захист прав та фундаментальних свобод людини з протоколами (1950 р.), Європейський соціальний статут (1961 р.), Заключний акт Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (1975 р.), Підсумковий документ Віденської зустрічі представників держав — учасниць Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (1989 р.
