Однією з кваліфікаційних ознак конституційного права є інститут конституційної (державно-правової) відповідальності. Конституційна відповідальність — особливий вид соціальної відповідальності. Вона має складний політико-правовий характер і настає за конституційне правопорушення (делікт).
Конституційний делікт є юридичним фактом, внаслідок якого виникають відносини конституційно-правової відповідальності і, одночасно, підставою конституційно-правової відповідальності. Саме з моменту вчинення конституційного делікту у правопорушника виникає обов’язок зазнати мір конституційно-правової відповідальності, які передбачені санкцією порушеної норми, і понести несприятливі наслідки, а у суб’єкта, який є інстанцією конституційно-правової відповідальності, з’являється право і обов’язок притягнути його до конституційно-правової відповідальності .
Конституційний делікт – це суспільно небезпечне, протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на конституційний лад та його інститути, за вчинення якого передбачена конституційно-правова відповідальність. За сутністю конституційний делікт є суспільно небезпечним посяганням на цінності, що охороняються конституційним правом, шляхом спричинення або загрози спричинення їм шкоди. За змістом він є винним діянням суб’єкта конституційно-правової відповідальності, що посягає на конституційний лад та його інститути. За формою конституційний делікт є протиправною дією або бездіяльністю, за вчинення якої передбачена конституційно-правова відповідальність.
Для конституційного делікту властиві усі загальні ознаки правопорушення, які характерні й для інших видів правопорушень: суспільна небезпечність, протиправність, винність, караність. Він також є діянням (дією або бездіяльністю), яке вчинене деліктоздатним суб’єктом. Проте дані ознаки у конституційному делікті мають свої особливості, які свідчать про своєрідність його як самостійного виду правопорушення.
Конституційний делікт є юридичним фактом, внаслідок якого виникають відносини конституційно-правової відповідальності і, одночасно, підставою конституційно-правової відповідальності. Саме з моменту вчинення конституційного делікту у правопорушника виникає обов’язок зазнати мір конституційно-правової відповідальності, які передбачені санкцією порушеної норми, і понести несприятливі наслідки, а у суб’єкта, який є інстанцією конституційно-правової відповідальності, з’являється право і обов’язок притягнути його до конституційно-правової відповідальності. Таким чином між інстанцією конституційно-правової відповідальності та правопорушником виникає правовідношення конституційно-правової відповідальності. Це правовідношення нерівноправних сторін –владовідношення, яке засноване на державному примусі.
Об’єктивна сторона конституційного делікту – це активні дії правопорушника, або ж протиправна бездіяльність, яка характеризується невиконанням обов’язків, неналежним виконанням цих обов’язків, покладених на суб’єкта. Об’єктивна сторона конституційного делікту є протиправною поведінкою суб’єкта, яка не відповідає нормам конституційного права. Вона характеризує конституційний делікт зовні, тобто розкриває саме діяння і ті наслідки, з якими пов’язані збитки, спричинені об’єкту конституційного делікту.
Суб’єктами конституційних деліктів є громадяни, іноземці, особи без громадянства, державні органи, недержавні органи та об’єднання, посадові особи, які порушують конституційні постанови і які здатні нести за це юридичну відповідальність.
В юридичній літературі висловлена думка, що коло суб’єктів конституційно-правової відповідальності є порівняно обмеженим. Зазначається, що до нього слід відносити лише найвищі, регіональні й місцеві органи влади, депутатів, найвищих посадових осіб, тобто, саме ті структури та осіб, які беруть участь у прийнятті найважливіших державних рішень.
