Для епохи Відродження характерний культ краси, перш за все краси людини. Об'єктами мистецтва стали людське тіло, сучасні та релігійні сюжети. Увага, інтерес художників все більше зосереджувалися на людині й на всьому тому, що його оточує. Проте мистецтво Раннього Відродження було складним, суперечливим і ця суперечливість вела його вперед. У мистецтві Раннього Відродження, поряд з дріб'язковою деталізацією, намічається свідомість узагальненого, монументального і героїчного образу досконалої людини. Людина в епоху Ренесансу знову стає головною темою мистецтва, а людське тіло вважається найдосконалішою формою в природі.Значними досягненнями характеризується художня культура епохи Відродження.З’являються такі жанри як утопія, стихійний сенсуалізм, трагізм та універсальність.
Література країн Європи, періоду затвердження та домінування ідеології Ренесансу, відбила типологічні риси цієї культури. У різних країнах охоплює період з 16 ст. до першої чверті 17 ст.
Література є одним з найважливіших досягнень культури Ренесансу, саме в ній, як і в образотворчому мистецтві, проявилися з найбільшою силою нові уявлення про людину і світ, притаманні зазначеній культурі. Об'єктом літератури ставало земне життя у всьому його різноманітті, динаміці й автентичності, що принципово відрізняє літературу Відродження від середньовічної літератури.
Особливістю літератури Ренесансу, як і всієї культури, був глибокий інтерес до особистості та її переживань, проблеми особистості і суспільства, прославляння краси людини, загострене сприйняття поезії земного світу. Як і гуманізму-ідеології Ренесансу, літературі Відродження було властиво прагнення відгукнутися на всі актуальні питання людського буття, а також звернення до національного історичного і легендарного минулого. Звідси небачений з часів античності розквіт ліричної поезії і створення нових поетичних форм, а згодом підйом драматургії.
Саме культура Ренесансу поставила літературу, точніше поезію і заняття мовою і літературою, вище інших видів людської діяльності. Сам факт проголошення на зорі Відродження поезії як одного зі способів пізнання й осмислення світу визначив місце літератури в культурі Ренесансу. З розвитком літератури Відродження пов'язаний процес становлення національних мов в європейських країнах, гуманісти в Італії, Франції, Англії виступають як захисники національної мови, а в багатьох випадках і як його творці.
Особливістю літератури Ренесансу було те, що вона створювалася як на національних мовах, так і на латині, однак майже всі вищі її досягнення виявилися пов'язані з першими. Культ слова і гостре усвідомлення гуманістами власної особистості вперше поставили питання про оригінальність і самобутність літературної творчості, що можливо, призвело і до пошуку нових художніх, принаймні, поетичних форм. Невипадково з Відродженням пов'язана поява цілого ряду поетичних форм, пов'язаних з іменами створивших їх художників слова - дантівські терцини, октава Аріосто, "спенсеровская" строфа, сонет Сідні та ін. Питання про самобутність художника ставило питання про стиль. Поступово затверджується замість домінанти стилю домінанта жанру. Невипадково теоретики літератури Відродження чи не кожному жанру присвятили спеціальне дослідження.
