Одним із найбагатших і найколоритніших джерел, за яким можна вивчати культуру й світогляд давніх слов'ян є міфологія, перекази й легенди минувшини слов'ян. Завдяки міфології ми дізнаємося про глибинні витоки духовності й вірувань наших предків. Саме слов'янська міфологія найсуттєвішими своїми елементами ввійшла в так званий синкретизм культури, де поступово втрачались її релігійно-світоглядні ознаки у своєму первинному значенні й натомість виступала на перше місце ритуально-естетична, суто духовно-творча функція народної життєдайної фантазії й звичаїв Слов'янська міфологія — феномен тисячолітнього здобутку духу й творчої уяви. В ньому виразно проглядає спільна світоглядна основа. І саме це відповідало утвердженню ідеї спільності всеслов'янських культурно-історичних коренів. Міфологічні образи як уособлення живих сил природи, утворюючи язичницький пантеон богів, перебували у своїй ієрархічній зумовленості. Єдиним вищим богом — творцем блискавок у індусів був Індра, у греків — Зевс, у римлян — Юпітер, у германців — Тор, у литовців — Перкунас, у слов'ян — Перун
Поняття про бога-громовержця зливалось у слов'ян із поняттям неба взагалі, уподібнення якого припускається зі Сварогом. Інші ж вищі боги вважалися синами Сварога — сварожичами — символами сонця й вогню.
Слов'янська міфологія зберігала в собі великий потенціал художньо-синкретичного мислення, наповнення всього сущого живим духом поезії й здивування перед світом (не страх, а зачарування красою й силою явищ природи).