37. Український театр ХІХ ст.: історія становлення, суспільно-політична функція, мистецькі орієнтири.

Сприятливі умови для розвитку театрального мистецтва склалися на Полтавщині, де завдяки І.Котляревському та М.Щепкіну започаткував свою історію професійний український театр. Великі зрушення у його розвитку відбулися з постановкою у 1819 р. Наталки Полтавки і Москаля-чарівника І.Котляревського. Національна драматургія, крім згаданих п’єс, заявила про себе творами Г.Квітки-Основяненка, Я.Кухаренка, Т.Шевченка. Розвиток національного театру особливо активізувався в ЗО — 40-ві роки. У зміцненні його реалістичних і демократичних принципів важливу роль відіграв Т.Шевченко. Його драма Назар Стодоля 1843 одна з пертих в українській драматургії пєс, сюжет якої побудований не на побутово-любовному, а на соціальному конфлікті. З кінця XVIII ст. пожвавилося театральне життя на західноукраїнських землях. Значною подією тут стан вихід у світ збірки пісень О.Лозинського Українське весілля 1835. Матеріал збірки театралізував і поставив аматорський театр Львівської духовної семінарії. Вистава пройшла з успіхом. Поштовхом до дальшого розвитку українського театру в Східній Галичині послужили п’єси І.Котляревського Наталка Полтавка й Москаль-чарівник, що зявилися там у 1844 р. і швидко здобули популярність. У Коломиї виник аматорський гурток І.Озаркевича червень 1848 p. Згодом на базі цього гуртка утворилася театральна трупа, у репертуарі якої були відомі пєси І.Котляревського та Г.Квітки-Основяненка. Аматорські вистави театральних гуртків відбулися у Перемишлі й Тернополі, де ставили перші пєси галицьких драматургів С.Петрушевича, М.Устияновича. Театральний рух, повязаний з іменем О.Духновича, розвивався і на Закарпатті. Український професійний театр у Галичині засновано 1864 р. з ініціативи товариства Руська Бесіда. Цей мистецький колектив із перервами проіснував більше як півстоліття — до Першої світової війни. Спочатку на посаду директора театру був запрошений із Житомира О.Бачинський з дружиною, яка здобула славу видатної драматичної актриси на польській та українській сценах. До цих двох професіоналів приєднались аматори, з яких незабаром виросли здібні артистичні сили. На жаль, брак національної свідомості, москвофільські ухили завадили О.Бачинському як слід поставити в Галичині справу українського театру. Цей театральний колектив набув розквіту під керівництвом Теофілії Романович 1874-1880. Вона поповнила його кількома членами своєї родини, обдарованими артистичним хистом. Пізніше цей мистецький колектив очолив Біберович-Гриневецький 1889 — 1892. В українському театрі Галичини працювали талановиті актёре І.Гриневецький, К.Площевський, Біберовичі, згодом — Підвисоцькі, А.Стечинськии, Ф.Янович, А.Осиповичева, В.Юрчак, нарешті Рубчаки, Стадники та багато ін. Галицький театр у виборі репертуару орієнтувався на твори кращих драматургів України. У його творчому здобутку були Наталка Полтавка, Москаль-чарівник І.Котляревського, Сватання на Гончарівці Г.Квітки-Основяненка, Назар Стодоля Т.Шевченка, Неволь ник, Пошились в дурні М.Кропивницького, Ніч під Івана Купала М.Старицького, Мартин Боруля, Безталанна І.Карпенка-Карого та ін. Для підвищення мистецького рівня театральних вистав багато зробив фундатор професійного театру в Україні М.Кропивницький, який 1875 р. працював режисером театру Руської Бесіди у Львові. 1887 р. тут здійснено постановку опери С.Гулака-Артемовського Запорожець за Дунаєм, яка разом з Вечорницями П.Ніщинського користувалась у публіки величезним успіхом. 1893 р. у Львові вперше поставлено видатний твір української классики — Украдене щастя Франка.