Літературний доробок І.П.Котляревського складається з поем Енеїда, Пісні на Новий 1805 год князю Куракіну, а також п’єс Наталка Полтавка та Москаль-чарівник і перекладу російською мовою Оди Сафо - твору давньогрецької поетеси Сапфо.
Поема Енеїда вперше побачила світ у Петербурзі 1798 р. без відома автора, з ініціативи і на кошти багатого конотопського поміщика
М.Парпури, який жив тоді в столиці й займався видавничою діяльністю, відаючи друкарнею Медичної колегії. Поема вийшла під назвою Малороссийская Энеида в трех частях на титульній сторінці — Энеида на малороссийский язык перелициованная И.Котляревским з присвятною сторінкою Любителям малороссийского слова усерднейше посвящается.
Друге видання Енеїди зявилося в Петербурзі 1808 р., трете, тепер уже підготовлене автором і доповнене четвертою частиною, появилося 1809 р.
Повний текст поеми під назвою Виргилиева Энеида, на малороссийский язык переложенная И.Котляревским був опублікований в 1842 р. в Харкові, вже після смерті письменника. Вихід у світ Енеїди став епохальним явищем в історії української культури, визначною подією в духовному житті народу. Зявилася книга, що ставила ряд важливих суспільних та естетичних проблем. В основу її І.П.Котляревський поклав сюжет класичної поеми Енеїда римського поета Вергілія, написавши цілком самобутній, оригінальний твір.
Вергіліева Енеїда — поема героїчна: в ній оспівувалися подвиги мужніх троянців, освячувалась влада цезарів і утверджувалося божественне походження римських імператорів. Використовуючи фабульну канву Вергілієвоі поеми, І.П. Котляревський вивернув наизнанку оригінал, переосмислив його патетичну тему в підкреслено зниженому плані, дав йому нове своєрідне наповнення. Соціальні симпатії Котляревського окреслені досить виразно. Поет на боці тих, кого принижували, топтали тодішні панівні верстви. Під маскою гумору поет кинув сучасній йому кріпосницько-чиновницькій суспільності гостре звинувачення, в тому, що всі помисли її спрямовані на грабіж і здирство, знущання з простих людей і що державні закони закріплюють цю несправедливість. Звинувачення І.П.Котляревського були моральним осудом кріпосницького ладу, осудом, що набував виразного громадянського звучання.Живопис І.П.Котляревського цілком земний, наскрізь пройнятий людським духом, людськими радощами. Все тут виблискує сонцем, дихає на повні груди. Все пройняте молодецтвом, що не знає впину. Поет не приховує, що песимізм, мінорний тон не в його дусі. Картини жалоби йому не вдаються: поета й тут не покидає гумор, нахил до шаржування. Літературна, наукова і педагогічна діяльність І. П. Котляревського пройнята гуманізмом, життєвою мудрістю. Це був справді новатор у найширшому розумінні цього слова. Поет утверджував духовний ідеал народу, відстоював і викривав усе вороже й чуже народній моралі. Характерною рисою І.П.Котляревського є глибоке знання життя народу, його характеру, національної вдачі, діяльна любов до всього, що входить у поняття вітчизна, що розвивав і зміцнив це поняття. У його творах ставилися важливі громадянські, морально-етичні проблеми епохи і розвязувалися вони з передових позицій. Широке громадянське звучання творчості Котляревського сприяло розхитуванню всього заснованого на гнобленні, здирстві, на знущанні з простого люду.
