Вплив ідеології Відродження і Реформації знайшов відображення у розвиткові літератури і книгодрукування. Українські поети часто використовували біблійні теми, багато уваги приділялося проблемам моралі, релігії, що відповідало тогочасним смакам. У той же час в цих творах рідко присутні художні образи, інакомовність, метафора. Все це додає поезії XVI-XVII ст. дещо наївного, невитонченого характеру. Треба врахувати і те, що літературної норми в українській мові на той час ще не було, у звязку з чим віршовані твори важко сприймаються сучасним читачем. Проте українська поезія XVI — першої половини XVIII ст. переживала важливий етап свого розвитку. Автори використовували т.зв. силабічну і несилабічну системи побудови рядків, уміло користувалися римою і віршованим розміром. Часто вживалися 4- і 5-стопний ямб і хорей. У XVIII ст. найбільші досягнення поетичного мистецтва були повязані з імям Григорія Сковороди. У XVII ст. популярною стає драматургія. Найбільш поширеними були два види драми: релігійна і шкільна. Шкільна драма. Поет Дмитро Туптало створив різдвяну драму Комедія на Різдво Христове, Симеон Полоцький — драму Про Навуходоносора, Григорій Кониський — Воскресіння мертвих. Своєрідним літературним жанром були літописи літопис Самовидця, Григорія Грабянки, Самійла Величка, монастирські літописи. У другій половині ХVІІ — першій половині ХVІІІ ст. українська культура набула небувалого розквіту. Особливо це проявилося в освіті, архітектурі та мистецтві. Друга половина ХVІІ ст. — це період розквіту української літератури стилю бароко. Найбільш яскраво барокові риси проявляються у поезії. Поетичні твори цієї доби різноманітні: він громадсько-політичних до ліричних. Мистецтво. Від другої половини ХVІІ ст. український живопис швидко відходить від церковних канонів, у ньому починає переважати зображення реальних людей, подій. Домінуючим у творчості митців цього періоду був вплив мистецького стилю бароко. У монументальному живописі яскраво проявлялися народні традиції. Особливо реалістично відтворено образи людей з народу, краєвиди в оздобленні церкви Св. Юра в Дрогобичі, а також у розписах деревяних храмів на Закарпатті. У Софії Київській створені нові розписи з використанням сюжетів, що показували боротьбу з татарами та поляками. В Успенському соборі Києво-Печерської лаври була намальована ціла портретна галерея української знаті цієї доби. У той же час київські майстри намагалися максимально зберегти старовинні мозаїчні та фрескові композиції. Творчість народних майстрів яскраво відбилася в картинах Страшного Суду. Визначним явищем стало звернення до образу козака-бандуриста — захисника Батьківщини Козака Мамая, а також селянина-повстанця, борця проти соціального і національного поневолення.
