Писемність у східних словян зявилася приблизно ще в першій половині IX століття. У Житії словянського просвітника Кирила зберігся переказ, що він бачив у 860 в кримському Херсонесі Корсуні книги, написані руськими письменами. Введення християнства значно прискорило розвиток писемності і літератури на Русі. До особливостей писемної культури Русі треба віднести утворення двох типів літературної мови: церковнославянської і близької до просторіччя давньоруської. Першою писалася церковно-повчальна і житійна література, близькою до розмовної велося ділове листування, складалися юридичні акти Руська правда, літописи, памятки світської літератури Слово о полку Іг. У сучасному перекладі М. Т. Рильського Сл про Іг похід. Обидві мови активно впливали одна на одну, взаємно збагачувалися. Обидві вони були близькі і зрозумілі народу, і сам факт введення богослужіння словянською мовою гідно був оцінений Повістю временних літ: І раді були словяни, слухаючи про велич божу своєю мовою, а словеньська мова і руська одне є.Писемна література, яка сформувалася в Київській Русі на початку XI століття, спиралася на два найважливіших джерела — усну народну творчість і християнську традицію, що прийшла з сусідніх держав, насамперед Візантії.У творах літераторів того часу широко використовувалися героїчні й обрядові пісні, загадки, прислівя, приказки, замовляння і заклинання. За свідченням автора Слова о полку Ігоревім, народні мотиви лягли в основу творчості віщого Бояна, якого він назвав соловєм старого часу. Народні пісні і перекази широко використовувалися літописцями. Від усної народної творчості древньої Русі у фольклорі українського народу збереглися найяскравіші зразки обрядової поезії — колядки і щедрівки.Вершиною усної народної творчості став героїчний билинний епос, що склався до Х столітті і розвивався в XI-XIII століттях. Головною темою билин київського циклу стала боротьба з іноземними загарбниками, ідея єдності і величі Русі. У найдавніших билинах народ ідеалізував своє минуле, коли селяни ще не були залежні від феодалів. Оратай Микула Селянинович вільний і багатий, богатир Микита Кожумяка — безстрашний захисник Батьківщини. З утвердженням христ велику роль починає відігравати перекладна література. За літературними звязками Киї Рус тяжіла до Візантії, яка була центром античних і східносередземноморських цінностей. З Константинополя в Київ незабаром після введення християнства стали надходити церковні і світські твори грецькою та іншими мовами. Одним з перших був переклад Євангеліє, виконаний у Києві дияконом Григорієм для новгородського посадника Осторомира — Остромирове Євангеліє. Також пошир апокрифічні твори — твори реліг змісту, неканонізовані церквою.Давньоруські книжники підходили до перекладу творчо: церковну літ відтворювали з всією можливою точністю, а світські твори часто переробляли, внаслідок чого виходив, мабуть, чи не оригінальний твір. Так були оброблені Історія Іудейської війни Йосифа Флавія, Повість про Акира Премудрого, Хроніка Іоанна Малали, яка жваво передавала біблійні перекази, легендарні історії Вавилону, Єгипту, Греції, Риму і Візантії.Згодом на Русі зявилися оригінальні твори. Мабуть, першим самостійним жанром давньоруської літератури стало літописання. Початок його відносять ще на кінець Х століття. Повість временних літ є літописним зведенням. Вона була створена на початку XII століття ченцем Нестором на основі декількох більш давніх літописів X-XI століть. Одна з величезних заслуг Нестора полягає в тому, що він обєднав місцеві, регіональні записи за літами в єдиний, загальноруський літопис. Популярним жанром була житійна агіографічна література. Важливе місце зайняли житія святих — біографії духовних і світських осіб, канонізованих церквою. Входячи до складу християнських держав, Київська Русь турбувалася про створення культу власних святих та їх життєписів. Але якщо в римській і візантійській традиції прославлялися подвиги великомучеників з числа подвижників і ченців, страждальників за віру, то на Русі писалися житія князів. Першими були прославлені убієнні в 1015 році сини Володимира Святославича — Борис і Гліб. Загинули вони за наказом їх брата Святополка Окаянного. Відмінність Житія Бориса і Гліба від подібних візантійських знов-таки полягає в ідеї патріотизму: ці святі подають целебні дари всій Руській землі, вони єста заступника Русьстей земли. Житіє малює Бориса не як аскета, а як прекрасного князя-рицаря: Тілом бяше красень, висок, лицем круглом, плечі веліце, тонкий в чресла, очима добраама, весел лицем, борода мала і вус, млад бо бе ще, светяся цесарьски, кріпок тілом, всяко украшен, аки цвіт цвітий в уності своєй, в ратех хоробр, в совітах мудр і разумен при всім, і благодать божия цвітяаше на нім. Були також складені Житія княгині Ольги, Володимира Святого.Пізніше на Русі стали складатися і житія ченців-подвижників. Таким є написане самим Нестором-літописцем Житіє Феодосія Печерського, одного з фундаторів Києво-Печерського монастиря. Говорячи про зліт давньоруської літератури після прийняття християнства, не треба забувати, що вона багата насамперед своїм національним світовідчуттям. Давньоруські книжники закликали любити Батьківщину, виховували патріотизм і прагнення до виправлення недоліків суспільства. Вершиною худ твор, в якій обєдналися складні і досить суперечливі світоглядні уявлення язичництво з його тілесно-почуттєвим світосприйняттям, де людина розчинена в природі, і християнство з його закликом до відмови від грішного буття та орієнтація людини на божественні цінності, стала героїчна поема Слово о полку Ігор. В ній широко представлені нар символіка, міфологія, звичаї, на основі яких формулюються основні моральні вимоги, які висувалися до борців проти кочівників, утверджувалася рицарська доброчесність захисників держави.
